Я з Марією дружу багато років. Познайомилися, ще коли гуляли зі своїми дітьми, вони у нас були одного віку. Так слово за слово, один раз зустрілися, другий – так і з’явилася наша дружба на довгі роки.
А потім Марія розлучилася. Чоловік її до іншої пішов, молодшої та багатшої, відтоді і почалися у них непорозуміння до того ж ще.
Молода дружина була проти, щоб він допомагав дітям, тому той платив лише мінімальні аліменти.
Всі ці роки Марії було дуже важко. Адже квартира була чоловіка, він забрав її, а вона повернулася до батьків.
Ми з чоловіком шкодували подругу, в усьому допомагали її, хоча самі середнього достатку. Я своїм дітям купую щось з одягу, і її беру, адже розміри і діти однакові. Постійно покличу їх до себе, приготую щось смачненьке. Мій чоловік на вихідні то в басейн всіх завезе, то в кінотеатр. Загалом всі ці роки вони були нашою родиною.
А потім, несподівано, Марії пощастило. Вона зустріла хорошого чоловіка, вийшла заміж за нього. Відтоді життя подруги дуже змінилося, адже Микола заможна людина, має бізнес свій і не один. Стали жити вони окремо в його великому будинку, він як рідних сприйняв її дітей.
Подруга стала трохи вже про мене забувати, приходила рідко, могла не брати телефон, а до себе жодного разу нас не запросила, за рік я в неї так і не була, вона лише могла мене запросити в кафе на чашечку кави і все.
А нещодавно мій чоловік втратив роботу, я маю мінімальну заплату, на ню важко прожити нашій сім’ї. Та ми б якось і викрутилися, та минулого року поміняли усю техніку в домі, усе взяли в кредит.
Я вперше за багато років звернулася до Марії за допомогою – попросила позичити 5 тисяч гривень. Подруга здивувалася, мовляв, де вона такі гроші візьме, адже не працює сама. А в чоловіка для чужих людей просити не буде, він не зрозуміє її.
Мені дуже прикро було чути ці слова, бо я добре знаю, що чоловік Марії грошей не шкодує, вона одягається, як справжня пані і гроші для себе і дітей ніколи не шкодує. А мене не хотіла виручити у складний час, хоча я ніколи її ні в чому не відмовляла, останнім шматком хліба ділилася завжди.
Дуже прикро, що всі ці роки стільки добра зробила для цієї людини, а тепер ще й чужою виявилася її.
Я думала вона зрозуміє, що я образилася. Я до останнього сподівалася, що вона ось-ось зателефонує, вибачиться і позиче гроші, адже це маленька сума для неї. Та з того дня вона мені жодного разу і не дзвонила, лише на День незалежності картинку з вітанням прислала.
От і все. наче й не було дружби, прикро, що просто використали мою доброту. А найприкріше те, що я звикла до цієї людини, вона стала як рідна мені і я досі сумую за нею.
Фото ілюстративне.
