Моя бабуся багато років тому переписала свій будинок на мене, але моїй мамі про це нічого не сказала. Все виявилося лише тоді, коли не стало бабусі і ми відкрили її заповіт.
Звичайно, мама з цим не змирилася, і багато років судилася зі мною. І при цьому ми продовжували жити всі під одним дахом.
На той час, коли я вступила в спадщину, я вже була одружена. Ми з чоловіком вклали багато грошей в наш будинок, розбудували його до невпізнання.
Мамі б жити і радіти, що ми господарюємо, але натомість вона постійно псувала життя і собі, і нам.
Вона була впевнена, що ми підговорили бабусю так зробити, хоча насправді нічого подібного не було. Просто у них завжди були між собою якісь непорозуміння, у моєї мами дуже важкий характер, і бабуся це знала. Напевно, вона хвилювалася, що коли її не стане, мама вступить у спадщину і вижене нас з чоловіком з дому.
Я багато разів намагалася поговорити з мамою, пояснити, що я тут ні до чого, і що це нічого не міняє, адже ми продовжуємо жити під одним дахом, та мама мене не чула. З кожним днем її злість щодо мене лише зростала. І що б ми не робили, не допомагало нічого.
Справа в тому, що у мене є ще рідний брат, мамин любимчик. Він давно одружений, живе у батьків своєї дружини. За нього моя мама найбільше хвилюється, що він залишився без нічого.
Проте це не так. Коли брат одружувався, мій тато віддав йому великий шматок землі, на якій було і місце під будівництво, і город.
Брат нічого будувати не став, все продав, а гроші протринькав, хоча міг вкласти у квартиру, наприклад.
Я вважаю, що брат свою частку сповна отримав, а моя мама переконана, що я повинна поділитися з братом цим будинком.
Дістається від мами і моєму чоловікові, хоча він справді робить дуже багато. Ми повністю перебудували дім, зробили другий поверх, провели в дім воду, зробили велику кухню і простору ванну кімнату, подвір’я чоловік теж впорядкував, так що мамі нема просто на що скаржитися, а вона постійно сіє одні негаразди.
Як жити в таких умовах, коли абсолютно немає спокою? Після роботи додому йти не хочеться. Навіть нікому не поскаржишся, бо хто ж повірить, що рідна мама може влаштовувати таке нестерпне життя.
Особисто я виходу не бачу. Мені 35 років, мамі 58. Як нам порозумітися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Я стала помічати, що моїй невістці хтось часто телефонує. Вона виходить з кімнати і йде розмовляти, щоб ніхто не чув. Потім одягається, виходить з дому, а повертається дуже щасливою і з гарним настроєм. Одного разу я таки наважилася і прямо запитала Олену в чому причина таких походеньок
- Два місяці тому я на пенсію вийшла. Так зраділа тому, думала відпочину. Та чоловіка мого наче хтось підмінив. Важко мені з ним, хоч бери й розлучайся на старості років
- Нещодавно нам з Італії прийшла звістка, що мама чоловіка там в лікарню потрапила, і треба, щоб хтось туди поїхав до неї. Зовиця ще рік тому виїхала з дітьми в Канаду, тому вона зразу сказала, що зараз поїхати в Італію їй не вийде. Мій чоловік теж не зможе виїхати, а інших родичів у свекрухи просто немає. Я зразу зрозуміла, що ця особлива місія – догляд за свекрухою, випаде на мене, бо просто більше нікому
- Сусідка мені розповіла, що Степан хлопець хороший, і батько у нього людина справедлива, але от мама нам життя не дасть, такий от у неї характер, її всі люди в селі стороною обходять. Але Степан обіцяв, що з часом ми побудуємо свою хату і переїдемо, тому з батьками ми будемо жити недовго. Я вийшла заміж, але пошкодувала про це
- Донька моя довго не могла няню для дитини знайти, а дуже спішила вийти на роботу після декрету, бо у неї висока зарплата. Пошуки няні затягнулися і зять запропонував мені тимчасово посидіти з їх дитиною, поки вони когось знайдуть. Я, звісно, погодилася, але тоді ще не знала, як обернеться це все