– Мова йде не про чужих людей, мамо, ну як ти сама цього не розумієш? Треба допомогти мамі Віталія, ти ж маєш таку змогу.

Дочка мені зателефонувала в Італію, і стала навіть не просити, а наполягати, щоб я допомогла сватам квартиру купити. Їм не вистачає 15 тисяч євро, і Юля хоче, щоб я позичила їм цю суму.

– Юля, я тебе розумію, ти хочеш допомогти, але ти маєш зрозуміти, що мова йде про дуже велику суму. Як свати мені її збираються повертати? – питаю здалеку.

Дочка на мить замовкла, задумалася. А далі видала:

– Та якось буде, мамо, не переживай. Ми ж тепер одна родина, а які рахунки можуть бути між родичами?

Добре, що я сиділа, бо мені від її простоти і безпосередності аж зле стало. Вона вважає, що 15 тисяч євро – це невеликі гроші, які можна і подарувати. Просто це не її гроші, а якби вона сама їх заробила, то так би не казала точно.

В Італії я вже майже 7 років, термін невеликий, порівняно з іншими заробітчанами, але я непогано доробилися.

Перший рік я борги віддавала, бо саме через них і мусіла їхати. А потім вже почала гроші відкладати. Я з тих людей, що вміють це робити, я жодного євро даремно не витрачаю, все на купку складаю.

Тому я за 4 роки перебудувала свій будинок в селі до невпізнання – з невеликої старої хати я зробила справжній палац.

Потім я вже почала гроші складати, бо ж дочка у мене є, треба і про її майбутнє подбати, і про себе я теж подумала, бо не планую вічно в Італії сидіти – щось зароблю, і додому.

Юлі моїй зараз 29 років. Два роки тому вона нарешті вийшла заміж. Кажу нарешті, бо вона чекала на свого Віталія певно років 10, ще в школі в нього закохалася і на інших хлопців навіть не дивилася.

А він сам не знав, що йому треба, крутив голови всім дівчатам, і ніяк не міг визначитися, на кому йому женитися.

Дочка моя терпіла і чекала, вона була впевнена, що рано чи пізно Віталій до неї повернеться.

Так і сталося. Два роки тому Віталій зробив дочці пропозицію, і вона щаслива погодилася.

Я ж не дуже раділа, бо мені вся ця історія не подобалася з самого початку. Але я не могла нічого сказати, бо дочка заладила – люблю лише його, мамо, ти нічого не розумієш.

Приїхала я додому, зробила весілля, і ще більше переконалася, що моє передчуття мене не підвело. Всі витрати я оплатила, свати обіцяли, що половину грошей віддадуть, але коли справа дійшла до повернення боргу, сваха віджартувалася, що я багата заробітчанка, і можу собі дозволити такі витрати.

Дочка мене благально просила не піднімати шуму, бо не хотіла суперечок з самого початку. І я промовчала, хоча зараз шкодую про це, бо мої свати вирішили, що якщо я заробітчанка, то мені гроші з неба падають.

Я впустила молодят до себе в будинок. І замість подяки, я почула картання від сватів – мовляв, що ж я за така заробітчанка, що не можу своїй єдиній доньці квартиру купити.

Квартиру я купити можу, але не хочу, бо тепер це буде спільна власність, а я не впевнена у своєму зятю.

Тоді свати вирішили іншим шляхом іти, вони хочуть продати свою двокімнатну квартиру і купити трикімнатну, в яку переїде і моя дочка з чоловіком.

Але щоб здійснити свій задум, їм не вистачає 15 тисяч євро, і вони вважають, що ці гроші я їм маю не то позичити, не то дати просто так.

Найприкріше, що дочка їх в цьому підтримує. Вона хоче, щоб я дала ці гроші.

Я ж не відчуваю, що це правильна ідея, тому поки що нічого не даю, але відчуваю, як ситуація накаляється.

Хочеться почути незалежну думку збоку, що мені робити? Давати ці гроші чи не давати?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.