Ми одружилися і перші три роки жили на знімній квартирі. Про дітей в таких умовах не йшлося. Мої батьки, щоб допомогти мені з житлом, вирішили забрати нашу бабусю до себе, а її квартиру дозволили нам продати. Квартира у бабусі була велика, трикімнатна, але в дуже старому будинку. Ми вирішили, що краще її продати і купити новобудову.
Продали ми квартиру швидко, отримали немалу суму і відразу відправилися шукати підходящу квартиру. Ми з чоловіком цілими днями моталися по новобудовах, вибирали, навіть звернулися до ріелтора. Але нічого не знаходилося. І тут втрутилася свекруха:
– Навіщо вам ця бетонна коробка, – ахнула вона, коли дізналася про майбутню покупку. – Гроші скажені. А як в ній жити? Один в одного на голові?
Я розуміла, що свекруха десь має рацію, адже завжди мріяла про власний будинок. У нас навіть є хороший шматок землі в центрі міста. Це був весільний подарунок від свекрів. І, звичайно, ми планували колись там побудувати будинок. Проте розуміли, що це справа нелегка, тому вирішили почати з квартири.
Але свекрусі ця ідея категорично не подобалася.
– Я вважаю, вам потрібно будувати будинок. Великий будинок для дружної сім’ї, – напирала свекруха, – ну ось подумайте самі. У вас дітки підуть, я няньчити приїду, де я спати буду? На кухні на розкладному дивані? Ну одну ніч, ну дві, а потім спина заболить.
– Ганно Анатоліївно, а ви до нас що, на ПМЖ зібралися? – тремтячим голосом запитала я свекруху. Здається, я нарешті починала щось розуміти.
– Це зараз ти цього не хочеш, – продовжувала Ганна Анатоліївна. – А як не поспиш кілька ночей через немовля, так відразу дзвонити будеш, умовляти. Мовляв, приїжджайте, Ганно АнатоліївноF, допоможіть! Твої ж батьки далеко, не приїдуть часто.
Подібна перспектива мене відверто лякає. Я ніколи не мріяла жити з батьками, не те, що з свекрухою. Вважаю, що краще мати нехай маленький куточок, але свій.
Тут ще й свекор сказав своє слово:
– Не бачу нічого поганого, в нашій родині завжди всі жили великими сім’ями. І саме молодшому синові потрібно доглядати батьків. Квартира, в якій ми зараз живемо, дістанеться нашій доньці. А син, твій чоловік, отримав від нас хороший шматок землі в центрі міста. І, звичайно, ми планували побудувати там для сина будинок. Але якщо у тебе зараз є гроші, то чому б не почати зараз будівництво будинку для всієї сім’ї.
– Раз планували, будуйте!, – обурилася я. – Чому його потрібно будувати за мої гроші?
– Що значить «твої гроші», – не витримала свекруха. – Після того, як ти вийшла заміж, ти – частина родини. А гроші в сім’ї завжди спільні. Ти тільки подумай, як добре жити на природі. Мангал, парник, грядочки. Вся їжа своя – економія! І ми поруч, на підхваті.
Звичайно, поруч. Квартира дочці відійде. Де ж тоді свекри жити будуть? Ганна Анатоліївна все дуже грамотно придумала, на своїй землі будиночок побудувати за рахунок невістки.
І чоловік, і свекри так почали на мене тиснути, що я вже ледь не погодилася. Але тут вмішалися мої батьки. Вони категорично проти цього. Вважають за краще, щоб я купила квартиру і оформила її на себе. Так я буду захищеною.
– А якщо ви розлучатися надумаєте, – запитав мій батько, – як будете цей будиночок ділити? І чи зможете поділити взагалі?
Через кілька тижнів знайшлася квартира, яка мені підходила. Мій тато передумав і оформив покупку на себе. А потім написав дарчу на мене. Тепер квартира – моє особисте майно.
Свекри, звичайно, образилися. Тепер вони до нас не заходять і не телефонують.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
