На початку травня свекруха приїхала додому. В Італії на заробітках вона вже 17 років.
Заробляє вона непогано, але нам від цього не тепло, і не холодно, бо все зароблене свекруха витрачає лише на свою доньку.
Ми з чоловіком на її гроші ніколи не зарились, вважали, що якщо вона дасть – добре, а ні – то її право.
А от молодша сестра мого чоловіка, навпаки, переконана, що мама поїхала на заробітки лише заради її щасливого майбутнього. І це дійсно так виглядає.
Спочатку свекруха заробляла на те, щоб дати Іванці освіту, та захотіла вчитися в медичному, а там навчання дороге.
Потім треба було шукати роботу, свекруха знайшла зв’язки, добре заплатила, щоб Іванці дали хоч пів ставки.
Зарплата у зовиці була невеликою, зате свекруха дуже пишалася, що її донька в районній лікарні працює.
Тепер всі гроші йшли на те, щоб Іванка гарно одягалася, бо між люди в чому-небудь не підеш.
Для донечки мама грошей не шкодувала – у неї одяг завжди був за останньою модою.
А також нові телефони, брендові сумочки, дорогі парфуми, все це спонсорувала свекруха в надії на те, що донька знайде собі нареченого під стать.
Невдовзі Іванка і справді всім повідомила, що виходить заміж.
Мама мого чоловіка з Італії приїхала, і зробила шикарне весілля на пів села.
Мені важко навіть уявити суми, які були використані на це торжество, але чи мені чужі гроші рахувати, якщо мають – нехай витрачають.
Після весілля Іванка пішла жити до багатої свекрухи у їхній приватний будинок, але щось вона там не прижилася, бо почала скаржитися мамі на погане життя.
І тут ми з чоловіком дізнаємося, що свекруха вже доньці квартиру купила, і неабияку, а трикімнатну.
Щаслива Іванка з чоловіком переселилася у власне житло, але і цього було мало.
Через певний час бачу, у зовиці з чоловіком з’явилася нова машина.
Впевнена, що самі вони на неї не заробили, і тут без допомоги свекрухи не обійшлося, але нам про це не говорять.
Щоб ви розуміли, за весь цей час мама чоловіка нам передала десь 300 євро і кілька разів посилки з одягом і італійськими смаколиками.
Але цього року щось змінилося, бо свекруха приїхала, покликала нас до себе, і дала 4 тисячі євро. Сказала, що ми маємо самі вирішити, на що їх витратити.
Чоловік зрадів, а я прийняла ці гроші з осторогою, адже свекруха ніколи і нічого нам просто так не давала.
Моя інтуїція мене не підвела, не пройшло і тижня, як свекруха повернулася за грошима, просила наче тепер їх позичити.
Їй на щось терміново потрібні гроші, вона обіцяла, що обов’язково за кілька місяців нам поверне ще більшу суму.
Я витягла гроші з сховку і повернула їх чоловіковій мамі, сказала, що не обов’язково нам їх віддавати.
Вона зраділа і пішла, запевнивши нас, що це вона позичає.
Не знаю, але мені чомусь здається, що без сестри чоловіка тут не обійшлося, що гроші терміново стали потрібні не свекрусі, а їй.
Час покаже. А мені чомусь зовсім не хочеться брати від цих людей нічого. Стільки років жили без її грошей, тому я впевнена, що проживемо і далі без них.
Чоловік переконує, щоб я не засмучувалась, що мама все поверне. Ну що ж, побачим.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
