У нас з чоловіком двоє дітей – дві дорослі доньки, заради яких ми жили і старалися весь цей час.
Дівчата наші дорослі: старшій доньці в цьому році буде 30, а молодшій 26.
У нас в селі прийнято так, що батьки, по можливості, забезпечують своїх дітей житлом. Тому ми з чоловіком 30 років у шлюбі у всьому собі відмовляли, аби лише дітям потім мати що дати.
Одним словом, з Божою допомогою ми два будинки збудували, поряд з нашим, щоб діти мали де жити, коли заміж вийдуть, а вийшло так, що будинки ці пустують, а доньки на нас ображаються!
Першою вийшла заміж старша донька, Марина. Ми їй відразу ключі від будинку віддали, мовляв – заходьте, живіть, внуків нам швидше подаруйте.
Та Марина і її чоловік стали носом крутити, вони відразу захотіли, щоб я на них все переписала, але я пообіцяла, що зроблю це пізніше, коли зрозумію, що настав час.
Зятю це не сподобалося, він відразу сказав, що в чуже вкладатися не буде. Тому забрав дружину і вони пішли жити до сватів.
А молодша донька, то взагалі, заявила, щоб ми її будинок продавали, а гроші їй дали на квартиру, бо вони з чоловіком в місті хочуть жити, де перспектив більше.
Я сказала, що категорично проти продавати будинки, адже вони побудовані практично у мене на подвір’ї, і якщо їх продати, то це означає – впустити чужих людей до себе на подвір’я. А навіщо мені це?
Я вважаю, що дітей житлом я забезпечила, а те, що вони не хочуть там жити, то це їхні проблеми.
Та доньки на мене образилися, не приїжджають зовсім, і навіть рідко мені телефонують останнім часом.
Не думала я, що вирощу таких невдячних дітей, я ж хотіла як краще для них, а вони нічого не оцінили!
От що тепер робити? На подвір’ї три хати! Дві пустують, ніхто в них не живе.
Я щодня на них дивлюся, згадую, як я на всьому економила заради них, і думаю – що я в цьому житті зробила не так?
От чому воно якось так недобре вийшло?
І як правильно мені тепер вчинити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
