Ганна хвилювалася і не спала всю ніч. Сьогодні нарешті приїдуть її донечки з внуками. Як же вона за ними скучила. Голубці, салати, домашня ковбаска, рибка… Ганна перебирала в голові страви, щоб нічого не забути.
В свої 70 Ганна була ще доволі енергійною і життєрадісною жінкою. Ніщо її так не тримало на цьому світі, як її донечки.
Ганна підійшла до старого серванту, взяла до рук фотографію. Вона вже багато років стоїть на найвиднішому місці, поруч з іконою Богородиці. Тут її дівчатка ще маленькі: старша – Світланка, і молодша – Оксанка.
Як же Ганна молила щодня Матінку Божу, щоб її донечки мали щасливу долю. Сама Ганна з чоловіком жила хоча і не багато, зате душа в душу. Для дочок молила добрих чоловіків, але і щоб не бiдували, як вона, все життя.
Першою посватали молодшу, Оксанку. Що гріха таїти, не сподобався Ганні майбутній зять, бо бідний був, як і вони самі. Знала, що Оксанці з ним прийдеться усе життя тяжко працювати, щоб мати бодай щось.
Але перечити дочці не стала, незабаром і весілля зробили, скромне, для найближчої родини. І відпустила Ганна молодшу доньку зі сльозами в невістки.
Для старшої ж, Світлани, хотіла Ганна кращої долі, тому вирішила взяти все в свої руки. Бачила, що сусідський Микола біля неї крутиться, почала хвилюватися, щоб і ще одна дочка заміж за злидаря не пішла.
Вирішила Ганна діяти. В неділю зранку зібралася до церкви, а після Служби Божої, так, між іншим, підійшла до Марії, давньої подруги. Марія з сином розвивали свій бізнес, перші багачі на все село. Зговорилися жінки, про те, про се. Ганна так відразу і почала, мовляв, у тебе Петро – перший парубок на селі, у мене Світланка – красуня і розумниця, то може якось допоможемо дітям.
І допомогли… Через три місяці на подвір’ї Ганни знову гуляли весілля, тепер уже значно шикарніше, ніж перше. Пів села запросили.
Ганна розгледіла сум в очах Світлани, та була впевнена, що дівчина ще колись матері спасибі скаже. Коли буде кататися, як сир в маслі, бо саме таким бачила Ганна життя Світланки біля Петра.
***
Ганна витерла з щоки скупу сльозу. Якби ж то знати. Вона ж хотіла якнайкраще, а ось як вийшло.
Молодша Оксана з своїм чоловіком роботи не боялися, все разом робили. Доробилися і до своєї хати, і авто купили. А вісім років назад всією сім’єю виїхали в Польщу на постійне місце проживання. І там уже свій бізнес відкрили. Дочки їхні теж знайшли себе в цій країні.
І Ганна вже кілька разів до них в Польщу в гості їздила. Тішиться материнська душа за щастя молодшої донечки. Все в них з Степаном до ладу. Сьогодні приїдуть на святкування ювілею всією сім’єю.
А до старшої, Світланки, доля була не такою прихильною. Хоч і попала вона з батьківської хати в «добро», та тим добром її все життя і потикали. На роботу Петро Світлану не пускав, бо вважав, що жінка має сидіти вдома, чоловіка і дітей глядіти. Так диплом педагога, який вона здобула в інституті, їй і не пригодився.
А що вдома, роботи, якої ніде не видно, завжди вистачає. Занедбала себе в тих хатніх клопотах. А чоловік, тим часом, шукав собі інших жінок.
Все терпіла Світлана, заради сина терпіла, та потім, проживши з чоловіком десять років, пішла від нього. Так досі сама і живе, син уже дорослий, чим може, матері допомагає.
Вклякла Ганна перед Богородицею і сьогодні знову, дякувала, за дар довгого життя, і знову просила, щоб беріг Господь найдорожче, що в неї є – її дочок і внуків.
А на святкування вона на всяк випадок і сусіда Миколу запросила, він, до речі, так ні з ким і не одружився.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
