Моя дочка з юності мріяла про безбідне життя, спала і бачила себе дружиною бізнесмена, причому будь-якого: старого, товстого, лисого, але щоб ні дня не жити в бідності. Це все через її батька, мого чоловіка, який нічого не заробляв, та ще й з дому виносив. Через нього ми ледве квартири не позбулися, добре, що я встигла розлучитися.
Правда, борги я за нього я ще довго віддавала. Загалом, жили в злиднях, але хоч квартиру зберегли.
Ось тому у моєї доньки і з’явилося таке бажання – бути багатою і відразу ж! Причому вона добре вчилася, отримала освіту медсестри, тому вона не просто якась там утриманка. Знайшла все ж собі нареченого: ходила по оголошенню до однієї бабусі, там з її онуком і познайомилася.
Бабуся така, трохи за 60 років, дама забезпечена, з бізнесом, який вона разом з квартирою потім передала онукові, але дуже була хвора на той момент, тому скоро її не стало. Молоді одружилися, стали жити на квартирі зятя. Він молодий, красивий, батьків у нього немає. Доньці зараз 29 років, а йому 32.
Сам зять бізнес не очолює, цим займається його досвідчений дядько, який до цих пір, незважаючи на всі труднощі, тримає справу на плаву. Він сам багато працює і вимагає від свого племінника повної викладки. Бізнес серйозний, постійні роз’їзди, відрядження, затримка на роботі. Справа забирає у зятя багато сил.
Спочатку мою доньку все влаштовувало: вона тішилася, що не треба рахувати копійки, і їй навіть працювати не треба було. Вона нарешті могла вільно піти в магазин, купити собі якусь сукню і туфлі, не замислюючись про те, що треба якось до зарплати доживати, і мені подарунки дарувала.
На народження дитини зять подарував їй автомобіль. Правда, для цього довелося взяти кредит, але все ж, тим більше зять його виплатив швидко.
Але тут у дочки почалися капризи: «Що мені від цього подарунка, куди я з маленькою донькою їздити буду, сиджу як в золотій клітці, чоловік з ранку до ночі на роботі, дочку не бачить». І ниє, і ниє! Потім вона хлопчика народила. Різниця у дітей 3,5 року.
Я думала, що зараз у дочки не буде часу нити, але не тут-то було! Вона засмикала чоловіка, надзвонюючи йому на роботу, щоб він частіше приїжджав, тому що діти його не бачать, і вона сумує. Вона мені постійно скаржилася на самотність.
Коли онукові було два роки, я взяла дітей і благала зятя взяти відпустку і відпочити з дружиною на море, щоб стати ближче. Він так і зробив, але через п’ять днів йому зателефонував дядько, на роботі аврал, потрібно терміново приїхати. Зять залишив відпочивати мою дочку, а сам терміново полетів на роботу. Мабуть, це було у неї останньою краплею терпіння, вона почала замислюватися про розлучення.
Приїхала до мене зі сльозами забирати дітей, сказала, що сім’я руйнується через постійну зайнятість чоловіка. Вона дала чоловікові ще один шанс: домовлятися з дядьком, щоб вона дала племіннику побільше вихідних або щоб вечора були вільні.
Я дочці пояснюю, що її чоловік поки тільки набирається досвіду, щоб потім усім цим керувати самостійно, а для цього треба багато працювати. Що їй ще треба: чоловік хороший, гроші приносить, повністю сім’ю забезпечує. В чому проблема? Але для неї тепер важливіше не бізнес чоловіка, а то що в родині немає спілкування батька з дітьми, немає спільних свят, немає зближення. Але сама ж хотіла такого чоловіка!
Зараз у дочки з чоловіком все складно. Вона вже не лякає свого чоловіка, а безпосередньо готується до розлучення. Попередила мене, що скоро переїде, шукає роботу, ну і про аліменти подбала: збирає на всі документи. Зять незрозуміло як на це реагує: йому б прийти і впасти на ліжко від утоми, не до з’ясувань відносин.
Дочка каже: «Якщо я піду, він навіть цього не помітить». Може бути, але я вважаю, що вона чинить дуже неправильно. Вона що – після роботи вільніше стане? Треба буде бігати з дитсадка на роботу і назад, і жити зовсім без чоловіка. Зараз у неї мрія – знайти простого хлопця, який працює по 8 годин на день і не загинається на своєму бізнесі. Але хто її візьме з двома дітьми і капризами? Не знаю, про що вона думає.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
