Мій син Тарас дуже розумна і хороша людина, але в житті йому, на жаль, зовсім не щастить.
До середини 90-х років Тарас з відзнакою закінчив хороший вищий навчальний заклад.
Після того його кликали працювати програмістом, на той час – дуже рідкісна професія, про яку можна лише мріяти, зате дуже перспективна і високооплачувана, а особливо у той період.
Але Тарас пішов працювати за своїм фахом, заробляв свої гроші розумом. А син у мене досить розумний, він ще з дитинства у мене таким був.
До згодом Тарас вже зміг купити собі власну квартиру сам, причому не якусь маленьку та дешеву, а нову, хорошу двокімнатну, у гарному районі нашого міста.
Того ж року і одружився він з Іриною, а наступного року у них з’явилася донечка, моя онучка Маринка.
Правду кажучи, усім було видно, що його чекає хороше світле майбутнє, бо він людина дуже перспективна, його справи йшли вгору.
Але зовсім скоро справи у нього пішли не дуже, на жаль – Тарас не дуже добре себе почував, він був в стаціонарі довгий час.
Ірина тоді, на жаль, майже не приходила до свого чоловіка, Тараса вона не провідувала, особливо.
Так, я її і не виную, вона з донькою вдома сиділа, без чоловіка у неї роботи багато було.
А у мене самої тоді непрості часи були – робота-стаціонар-дім і знову те саме по кругу.
Добре дуже, що друзі та підлеглі сина допомагали тоді його сім’ї, та й йому самому збирали гроші при потребі, бо знали його непросту сімейну ситуацію.
Згодом справи покращилися у нього, згодом Тарас повернувся додому.
Але тією роботою, що й раніше, на жаль, вже займатися не міг, йому вже знайшли заміну, а Тарас пішов працювати системним адміністратором зовсім в іншу фірму.
Звичайно ж, працювати на когось – це зовсім інша справа, ніж на себе.
Грошей вже було не так багато, та й колектив вже був не той, не дружній і не хороший такий, як попередній.
Та й невістка моя Ірина тоді втомилася, скаржилася, що жити доводиться не в достатку, як раніше, як звикла вона, коли Тарас більше заробляв.
Ми зі сватами їх постійно намагалися помирити, хотіли, щоб вони знайшли спільну мову між собою, щоб вдома в дітей був добробут та спокій, трохи самі допомагали їм.
При чому, хочу зазначити, що свати вставала на бік мого сина, адже бачили, як старається він, вони вмовляючи свою дочку, щоб вона зрозуміла ситуацію, яка склалася і не накладала багато обов’язків на чоловіка, а трохи для сім’ї старалася й сама.
Роки швидко минали, онучка моя росла, Тарас дуже любив свою донечку, я думаю, що він мовчав на усі докори дружини, тільки тому, щоб поруч з донькою бути.
А згодом мій син дізнався, що Ірина зустріла іншого, і навіть тоді він відразу не пішов.
Тарас сподівався, що в них налагодиться все, що дружині набридне той, інший, вона порозумнішає і захоче зберегти сім’ю.
Та, як не дивно, Ірина сама потім пішла через два роки, просто залишила Тараса одного.
А потім раптом, коли вже ніхто на це не сподівався, Ірина вирішила повернутися до чоловіка, коли онучці вже було аж 18 років, але з нею було непросто жити.
Після того Ірина знову то йшла, то поверталася знову і постійно вона була невдоволена нічим.
Розлучилися вони з Тарасом рік тому.
Їх квартира спочатку була у власності у сина, адже Тарас купив її сам за свої власні гроші ще до того, як вони одружилися.
Син сам всю квартиру потім оформив на дочку, хоч я і просила його цього не робити, адже Ірина легко може вмовити і її, налаштувати проти рідного батька.
Внучка тоді якраз збиралася заміж, тому Тарас вважав, що буде правильно всю квартиру звільнити для своєї рідної дочки і поїхав жити за місто, на дачу, адже розумів, що його сімейне життя не складається, раніше він хотів зберегти сім’ю заради доньки, але тепер вона заміж виходить, у неї своя сім’я.
Я до себе кликала Тараса, але він захотів жити на дачі, сказав, що там йому буде краще, він буде дихати чистим повітрям, працювати на землі, а заробляє він і там, адже може працювати дистанційно, він останнім часом вдома працював.
Але у внучки нічого не склалося з тим чоловіком, на жаль, заміж вона так і не вийшла, хоча всі готувалися до цього.
Зате моя онучка пустила в свою квартиру свою матір, яка цієї зими вийшла заміж.
І не тільки свою рідну маму, але ще і її нового чоловіка, у якого ні кола, ні двора – така недобра людина, але для невістка пишатися, що він молодий – аж на 4 років молодший за неї.
Пере цей чоловік ще й прописаний у тій квартирі разом з моєю колишньою невісткою, і це найбільше засмучує мене.
Виходить так, що мій син стільки багато років праці вклав у ту квартиру, щоб там жили чужі люди.
Я прошу його не залишати це просто так, а Тарас нічого не хоче робити, він змирився з тим, що сім’ї тепер у нього немає, от же й квартири не потрібно, хай вона буде для доньки.
А що робити мені, адже я хвилююся за свою дитину?
Фото ілюстративне.
