Мені 38 років, я неодружена, але у мене є 20-річний син, якого я народила і виховувала сама.
Жодна душа, крім мене самої, до тепер не знала, хто батько дитини, а зараз, схоже, мій секрет відкриється, і я розгублена, просто не знаю, що тепер робити.
Син уже виріс, поїхав на навчання в столицю, а я залишилася жити в селі, в нашому будинку.
На жаль, моїх батьків вже немає на цьому світі, то ж я живу сама, працюю в нашому сільському магазині.
Іншої роботи мені і не знайти, бо освіту я не встигла отримати. У 18 років я вже стала мамою, то ж довелося сидіти з дитиною, коли мої ровесники будували своє майбутнє.
Зараз я ні про що не шкодую, адже у мене є син, яким я дуже пишаюся.
Поряд зі мною жив одинокий дідусь, якому я весь цей час допомагала, адже в свої майже 90 років йому було важко поратися по господарству.
Мені не важко, я борщу зварила – дідусю відразу тепленького віднесла. Щосуботи ходила до нього прибиралася в його будинку. Та й біля хати завжди допомагала, якщо була яка робота.
Дідуся не стало в кінці минулого року, і тут з’ясувалося, що він свій будинок переписав на мого сина.
Я сама була ошелешена цим, бо ми з ним ніколи не заводили бесіду про спадщину, мені взагалі було байдуже до того, кому він запише свій будинок.
Я знала, що в мого сусіда є єдина дочка, тітка Люба, і її син Андрій, внук дідуся. Але вони давно виїхали в Канаду, ще до народження мого сина, так що 20 років їх тут точно не було.
Тепер, коли відкрили заповіт, з-за кордону приїхала сама тітка Люба, і стала мене звинувачувати в тому, що я їй все життя зіпсувала – спочатку хотіла її сина на собі одружити, а тепер будинок в них таки забрала.
Справа в тому, що я зустрічалася з Андрієм, і не лише зустрічалася, а любила його понад життя. Але про це дізналася тітка Люба, і не знаю як, але вони всі дуже швидко виїхали в Канаду.
Бідна невістка, така як я, Любі не підходила, тому вона забрала свого сина подалі від мене.
І майже відразу після того, як вони поїхали, я зрозуміла, що чекаю дитину. Але я нікому не сказала, хто батько.
Добре, що мої батьки запевнили мене, що допоможуть в будь-якому випадку.
Напевно, дідусь Андрія здогадався, що мій син – то його правнук, тому і записав свій будинок на нього, бо інакших пояснень у мене немає.
А тепер приїхала бабуся, яка хоче в суді відсудити спадщину у свого внука.
До речі, в Канаді Андрій одружився, але дітей у них з дружиною немає. Так що виходить, що поки що мій син – єдиний спадкоємець.
Не знаю, що мені робити? Я ж думала, що мені ніколи не доведеться розповісти всім правду, адже це давно забута історія.
А тут все якось неочікувано сталося, і тепер я в роздумах. Не знаю, як буде краще – зізнатися у всьому своїм новоспеченим родичам, щоб вони не тягали по судах мого сина?
Чи нічого їм не говорити, бо вони не заслужили того, щоб знати правду?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.