Мого чоловіка не стало пів року тому, і це спричинило великі зміни у моєму житті.
Ми з Ярославом зійшлися у пізньому віці, в нас обох це був другий шлюб.
Я стала рано вдовою, свою єдину доньку я сама ростила. Було дуже важко, але заміж я ще раз не виходила, бо не хотіла, щоб в домі хазяйнував чужий моїй доньці чоловік.
А коли Зоряна заміж вийшла, то я їм з зятем нашу двокімнатну квартиру залишила, а сама нарешті погодилася на пропозицію Ярослава.
Він теж вдівець, двоє дорослих, уже одружених дітей, які жили окремо. В свій великий будинок за містом Ярослав давно мене кликав, але я все не погоджувалася, бо не хотіла доньку саму залишати.
А коли у неї все налагодилося, тоді і я вирішила налагодити своє особисте життя.
Діти Ярослава не вельми зраділи спочатку, коли побачили чужу тітку в батьковому домі, але потім заспокоїлися, коли побачили, що їхній батько не розписався зі мною.
Просто ми обоє вирішили, що нам в нашому віці це ні до чого.
Прожили ми з чоловіком майже 18 років. За цей час я дуже зблизилася з його дітьми, вони раділи, що батькові зі мною добре, він доглянутий, а це означає, що для них менше роботи.
Останні кілька місяців Ярослав сильно хворів, і саме я доглядала до останнього, бо у його дітей не було на це часу.
Вони були мені дуже вдячні за те, що я не залишила їхнього тата. Але коли Ярослава не стало, його діти сказали мені, щоб я збирала свої речі і йшла.
Будинок вони планують продати, а гроші поділити.
Про те, що 18 років я вкладала в цей дім багато сил і грошей, ніхто і не згадав. І оскільки ми з Ярославом не були розписані, я не мала права претендувати ні на що.
Повернулася я в свою квартиру. Нам тісно, бо в двох кімнатах розмістилося 4 людей: я, донька, зять, і 16-річна онука.
Зараз я сплю на кухні, бо в доньки з чоловіком одна кімната, а інша кімната – внучки. Їй треба особистий простір, вона вчиться в старших класах, скоро поступати.
Не знаю, що мені робити. Якось не так я уявляла собі свою старість.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
