Останні 15 років я була дуже щасливою, бо жила з Михайлом душа в душу.
Ми зійшлися вже в пізньому віці, коли діти дорослими були, і вже мали свої сім’ї.
Я давно вдова, і Михайло був вдівцем, так що ми вирішили з’їхатися і жити разом. Офіційно ми не розписувалися, бо не мали в цьому потреби.
У Михайла був свій великий будинок в селі, город, господарка. Ми тримали і гусей, і курей, і кроликів, навіть один час корова була.
Роботи в селі завжди багато, а разом і робота швидше робиться, і жити веселіше.
Чоловіка не стало раптово, просто одного разу ліг спати, і не прокинувся.
Я повідомила його єдину доньку Галину, вони з зятем відразу приїхали. Допомогли організувати похорон.
Зробили все як треба, і після цього я стала збирати речі додому.
Людмила, донька Михайла, побачила мої валізи, і покликала мене на розмову.
– Вас ніхто не жене, можете залишатися тут стільки, скільки треба, – сказала мені вона. – Батько з Вами був щасливий, доглянутий, за цей час Ви стали нам як рідна. А будинок і так пустуватиме, та й господарство ще якесь є, курочки, город. Залишайтеся!
Мені було дуже приємно чути ці щирі слова від доньки Михайла. Але я була змушена відмовитися. Їй я пояснювати нічого не стала, просто подякувала за її доброту, і таки поїхала до себе додому.
Спробую пояснити, чому я так зробила. Мені 67 років, Михайлові моєму було 69. Хто зна, скільки мені ще Бог відміряв топтати цю землю?
Зараз я ще повна сил, залишуся на чужій господарці, буду практично для чужих мені людей старатися, а в разі чого, як захворію чи стану немічна, то заявлюся до своєї доньки, щоб вона мене доглядала? І як це буде виглядати?
Я коли їхала до Михайла, залишила в своїй хаті доньку і зятя. А тепер до них і повертаюся.
У них є двоє дітей, буду допомагати бавити онуків. А те, що місця, можливо, мало – не біда, мусимо якось поміститися.
Краще я буду служити рідним дітям, ніж чужим, хоч Людмила і ставиться до мене дуже добре.
Одна справа – жити в селі з чоловіком, а інша – бути самій та ще й в чужій хаті.
А яка Ваша думка? Я прийняла правильне рішення?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.