Останній раз донька у мене була місяць тому, я тоді була в стаціонарі. Мар’яна сиділа в селі, взяла відпустку на роботі, а дітей малих залишила на чоловіка.
До міста, де я була їздити з нашого села далеченько, але донька їздила до мене щодня, привозила мені свіжу домашню їжу, а потім поверталася в село глядіти моє господарство. У мене воно не таке вже й велике: коза, кури, гуси, качки і двоє свиней. Доглядати мені все це не важко, адже мені всього 68 років, хоча останнім часом щось почувалась недобре.
Мар’яна телефонувала мені щодня, просила спродати те господарство, адже пенсії, як вона вважала, мені цілком вистачить, а вони допомагатимуть продуктами і грошей трохи даватимуть, якщо буде треба. Та я не хочу, щоб діти мені щось давали, адже там двоє маленьких онучат, їм самим не просто. А так у мене є молоко, м’ясо, яйця, свої овочі та фрукти і я ще все даю дітям, можу ще їм сама допомогти, мені це дуже приємно.
Мар’яна мені постійно говорить, що вони можуть це все у себе в місті купити, а беруть у мене, тому що я даю. Та я відмовлялася завжди продавати своє господарство, адже живу сама, на пенсії давно. Що мені робити тоді, сидіти цілими днями на стільці біля вікна.
Цього разу, поки я була в стаціонарі, Мар’яна продала все. У мене нічого не залишилося, лише кури й качки в морозилці. А на столі лежали 7 тисяч гривень.
Мені так стало прикро, це ж все моє життя. Мар’яна пояснювала, що так буде краще, вони нам допомагатимуть і всім буде добре, і вона не хвилюватиметься за мене тепер.
Я на доньку образилася, найбільше не могла їй пробачити кози Калини, вона мені була дорога. Досі заходжу в пустий хлів і дивлюся на місце, де вона колись стояла.
Мар’яна мені телефонує щодня, запитує, чим мені допомогти, що привезти, а я навіть не хочу, щоб вони приїжджали. Я вважаю, що донька вчинила не правильно, хоч я і стара людина, але зі мною теж потрібно рахуватися.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
