Мирослава до моменту радісної звістки про те, що вона і її чоловік Тарас стануть батьками, була в шлюбі вже 3 роки. Так складалися обставини, що жили вони на території мами чоловіка Орисі Іллівни.
По-перше, у неї була велика трикімнатна квартира, а старша сестра Тараса Олена жила зі своєю сім’єю окремо. А по-друге, Орися Іллівна за тиждень до весільних урочистостей трохи занедужала і сама запропонувала пожити разом.
– Доведеться вам пожити зі мною хоча б кілька місяців, – сказала вона синові і його молодій дружині, – заодно і економія буде: відкладіть гроші на своє майбутнє житло.
Молоді і залишилися, і не пішли на знімання навіть, коли мама повністю одужала.
– Добре живемо, – відповідала на питання родичів і подруг Мирослава, – три кімнати, у кожного свій простір, до нас в справи ніхто не втручається, жінка дуже делікатна, охайна. на харчування ми скидаємося, на комуналку теж, нас влаштовує.
А на рахунку молодої сім’ї в цей час збирали гроші на майбутнє житло: розмінювати свою трикімнатну квартиру мама не хотіла, діти не наполягали, розуміючи, що їх частка, що утворилася в результаті приватизації – зовсім не їхня заслуга. Перший дзвіночок пролунав на другому році шлюбу, до Мирослави в гості тоді зайшла подруга з однорічним малюком.
Після цього Орися Іллівна м’яко попросила невістку, щоб її подруги з дітьми більше до них не приходили.
– Я тоді вперше здивувалася, – визнає Мирослава, – а заодно і пригадала, що у нас бувала тільки старша дочка зовиці, якій 12 років, а маленьку, 3-х однорічну племінницю Тараса я бачила тільки у Олени, коли в гості ходила.
– Так, – підтвердила свекруха, – я можу витерпіти маленьких дітей дуже недовго, мені 15 хвилин в парку вистачає, щоб мати уявлення, як росте моя внучка. Ну не зобов’язана я чужих дітей любити, навіть, якщо це мої власні онуки. Малі діти занадто галасливі.
Мирослава почала придивлятися до того, як Орися Іллівна дивиться на малюків на вулицях і в торгових центрах. Виявилося, що або байдуже, або з роздратуванням.
– У мами бзік, – пояснила Олена, – ні, ми з Тарасом нормально росли, тоді ще тато був, нікого ми не дратували, нас не скидали на бабусь, але мою старшу дочку мама років до 5-ти не сприймала: примхлива, соплива, репетує без діла. Я на неї подивлюся здалеку, а возитися – немає бажання.
– Не хвилюйся, – заспокоїв дружину Тарас, – побачить нашу дитинку і розтане, вона ж мене дуже любить.
Три роки подружжя дітей свідомо не заводили: відкладали гроші, а коли нарешті Мирослава оголосила, що у них буде дитина, свекруха видала очікувану реакцію.
Ходила і мовчала, тому молоді зрозуміли, що потрібно прискорити вирішення питання з квартирою. Молоді взяли в кредит скромну однокімнатну квартиру, Орися Іллівна спілкувалася з невісткою по телефону, але жодного разу не поцікавилася, як почувається майбутня мама і внук. На виписку Мирослави з сином мама Тараса прийшла і побула рівно 15 хвилин. Дива не сталося і бабуся не запалала раптово любов’ю до сина сина.
– Вона на рік дитини зайшла до нас у гості рівно на 20 хвилин, – згадує Мирослава, – подарувала подарунок, син заплакав: він же її не знає зовсім.
– Ось буде внукові хоча б 5 років, – говорила Орися Іллівна синові, невістці і батькам Мирослави, – тоді я буду з ним спілкуватися, виховувати і брати до себе.
– Не дам, – сказала Мирослава чоловікові, – ось не дам і все. Як можна в один момент полюбити онука в 5 років? Ось до цього він її дратував, а тут раптом не буде? Ні, раз вже вирішила, самоусунутися, так тепер нехай і несе відповідальність за свої рішення.
Місяць тому синові виповнилося 5 років, Орися Іллівна вперше запросила в гості сім’ю сина з внуком разом, тільки Мирослава йти відмовилася. Тарас просить дружину бути більш поблажливою, і все забути, бабуся все ж.
Фото ілюстративне – zakruti.
