У нашій сім’ї ми жили за маминими правилами, вона могла запросто заходити в кімнату без попередження, брати без дозволу речі – це все було в порядку речей у мами та сестри. Я ж пішла в батькову породу, тому мене ця безцеремонність з дитинства дратувала. Жаль, що батька я майже не пам’ятаю, його рано не стало.
Сестра одягала мої речі, відпивала чай з моєї кружки, і не бачила в цьому нічого надзвичайного, хоча я не один раз їй говорила, що мені це не подобається. Навіть у гуртожитку, де я жила під час навчання у вузі, я мав більше особистого простору – сусідки, принаймні, питали, коли хотіли щось у мене взяти.
– Ну то вони ж чужі, звичайно, вони будуть питати. А ми свої, ми сім’я, – трохи здивовано заявляла мама, коли я під час канікул черговий раз з нею сперечалася на тему особистих кордонів.
Коли я почала на третьому курсі підробляти, мама з сестрою стали вважати ці гроші своїми. Сипалися постійні прохання скинути на телефон, а якщо я була вдома, щось купити. Вони обіцяли потім якось їх віддати, але не віддавали. Могли навіть спокійно взяти гроші без дозволу з мого гаманця зі словами: «ми ж сім’я».
Після закінчення навчання я переїхала в обласний центр, знайшла роботу, а згодом і вийшла заміж. Весілля ми не робили, чим засмутили моїх родичів. Натомість ми взяли іпотеку і стали обживатися. Платили щомісячні внески, вільних грошей майже не лишалося.
На малу батьківщину бажання їздити не було. Стосунки з рідними дещо налагодилися, це через те, що ми менше бачилися.
Сестра на той час уже розлучилася, прийшовши назад до мами з двома дітьми. Старшому синові там зараз вісім років, молодшому шість. Мама того року вийшла на пенсію та допомагала сестрі з дітьми. Сестра хоч і працювала, але грошей їм не вистачало. Ми з чоловіком періодично допомагали, але самі в такій ситуації, що особливо грошима не посмітиш.
Місяць тому мама стала наполегливо напрошуватися до нас у гості. Мовляв, скільки живемо, а вона у гостях у нас ще жодного разу не була, це неправильно. Раніше справи не пускали, а зараз саме те, і онуки вже самостійні, і сама вона на пенсії.
Я тримала оборону, скільки виходило, але в результаті таки прогнулась під маминими проханнями і сказала, що вона може приїхати. Але про племінників навіть мови не було, цей момент я б точно запам’ятала. Тому що одна справа, коли до тебе в однокімнатну квартиру їде одна людина, а інша справа, коли троє, двоє з яких діти.
Але на вокзалі на мене чекала усміхнена мама, а з обох боків від неї стояли онуки.
– Взагалі-то ми на тебе одну чекали, – здивовано кажу.
– Ну, а я ось не одна приїхала. Та чим діти можуть завадити?
У мене було бажання розвернутися та піти, залишивши їх на вокзалі. Так і треба було вчинити, бо в підсумку нехорошою я стала все одно.
Цілих три дні у нас вдома відбувалося щось незрозуміле. З такою мамою та бабусею діти навіть не уявляли, що бувають чужі речі, і що їх без дозволу чіпати не можна. І я, і чоловік їх попереджали, щоб вони не чіпали те, поставили це, а потім ще й ще.
– Та вам шкода чи що? Нехай пограються? – захищала їх мама. – Дітям нудно, у вас нічого для них немає.
Через два дні мама сказала, що ми маємо піти в торговий центр і купити племінникам іграшки і одяг, а також оплати розваги, але я відмовилася, грошей у мене для цього не було.
Мама образилася, нагадала, що ми сім’я, сестрі зараз дуже складно, тому я могла б і порадувати племінників, які приїхали до мене в гості. А потім вона викликала таксі і з племінниками попрямувала до вокзалу.
На наступний день мама мені зателефонувала і сказала, що якщо я така, то свою квартиру вона перепише на сестру, а мені нічого не дістанеться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.