Коли ми з Артемом одружилися, стали жити в моєму будинку, який дістався мені від бабусі з дідусем.
Артем до одруження жив з батьками і сім’єю своєї старшої сестри, тому ми стали жити в моєму будинку, адже я жила одна, так як батьків давно не стало, та й найближчої родини у мене вже не було.
Спочатку у нас було все добре, я їздила на роботу в місто, ми знаходимся в 25-ти кілометрів звідти. Та нещодавно Артема звільнили з роботи, він в селі в нас працював трактористом і чоловік став мене вмовляти, щоб ми продали мій будинок, а купили квартиру в місті, він там шукатиме роботу, там йому буде легше її знайти.
Я не хотіла продавати хату, адже це пам’ять про моїх батьків, дідуся та бабусю, але чоловік щодня мене став вмовляти, мовляв, це сільська хата, а ми можемо взяти кредит і купити квартиру в місті, він там шукатиме роботу, та й перспектив там значно більше. І, оскільки ми плануємо діток, то в місті для них більше перспектив. Я вже погодилася і стала думати, як краще та за скільки продати хату.
А одного дня я прийшла з роботи раніше, відкрила двері і почула, що чоловік розмовляє з кимось. То була його рідна сестра, вона до нас прийшла у гості.
– Ви цю хату продавайте швидко. потім візьмете квартиру в кредит, а як розлучишся, то в тебе буде половина всього майна. Тоді й знайдеш собі хорошу дружину, – сказала зовиця моєму чоловікові.
Я зайшла до хати, пройшла на кухню і зробила вигляд, що нічого не почула. Привіталася і стала готувати вечерю. Зовиця посміхалася, так щебетала біля мене, наче я найкраща її подруга.
Я сказала чоловікові, що хати продавати не буду. Він не може зрозуміти, чому я так швидко змінила своє рішення, а я не знаю чи варто говорити, що я чула їх розмову з сестрою, щоб не зробити гірше.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
