fbpx
Життєві історії
Мій тато працював з раннього ранку до пізнього вечора, заробляв гроші для своєї сім’ї. А мама рано відводила мене в садочок, а сама йшла до сусіда. Так тривало майже три роки, поки тато раніше не повернувся з роботи. А потім мама взяла мене і ми пішли жити до її нового чоловіка, нашого сусіда

Мої батьки рано одружилися. Матері було вісімнадцять, а батькові дев’ятнадцять. Вони, кохали один одного і через дев’ять з половиною місяців після весілля з’явився я. А ще через два роки моя мати раптом зрозуміла, що її шлюб з моїм батьком – помилка і почала зустрічатись з сусідом. Далеко ходити не треба було, він жив в нашому під’їзді. Чоловік на роботу, заробляти гроші для дружини і маленького сина, дитину в садочок, а сама до сусіда.

Так тривало майже три роки, поки батькові хтось не розповів. Звичайно, батько розгнівався, прийшов додому і відразу зайшов до сусіда, так і дізнався про все. Я навіть до цих пір не знаю, що і як там було.

Згодом мого тата не стало.

І перебралися ми з матір’ю до її нового чоловіка, до сусіда нашого. Але так сталося, що вітчим мене не прийняв. Мені вже п’ять років було, розумів дещо. Про батька все питав, а матері це не подобалося. І вирішили вони тоді мене в дитячий будинок віддати. Відвезла мене мати в дитячий будинок, підписала там якісь папірці і, не дивлячись на мене, пішла геть. Так залишився я в дитячому будинку.

І все б нічого, тільки перестав я з того часу розмовляти. Тому перевели мене в спеціалізований дитячий будинок. Мова повернулася до мене аж у п’ятнадцять років. Навчався я непогано і після восьмого класу перевели мене в звичайний дитячий будинок. Але залишилася у мене там подружка – Марина. Здружилися ми з нею дуже. Коли я їхав плакала вона, говорила, що сумуватиме за мною. Та й мені недобре було. Боявся я, що самій їй нелегко буде там зіставатися.

Закінчив я школу на відмінно. Я подумав і подав документи до академії. Подружку свою не забув. Їздив до неї на випускний. Весь вечір ми з нею протанцювали, а потім мовчки довго гуляли до світанку. На наступний день я поїхав в академію. Після її закінчення, мене направили працювати в інше місто, так і розлучилися ми з Мариною.

Йшли роки, я багато працював, а коли зібрав чималу суму, подумав і вирішив відкрити свою справу. Найняв пару тямущих хлопців і зайнявся вантажоперевезенням. Справа пішла. Через два роки я перебрався з кабіни вантажівки в кабінет з м’яким кріслом. Загалом, ще через рік я відкрив кілька філій.

Відбою від наречених не було. Чесно кажучи, це починало набридати. Якраз в цей час до мене в офіс влаштувалася молода дівчина на ім’я Світлана. Поступово ми стали зустрічатися з нею все частіше і через пів року я зробив їй пропозицію. Я покохав її. Виріс без сім’ї, без материнського тепла, я всією душею потягнувся до цієї дівчини. Від думки, що у мене є сім’я я літав мов на крилах.

Світлана пішла з роботи і зайнялася облаштуванням нашого побуту. Будь-які її примхи я виконував з радістю. Світлана змінила наш будинок, найняла кухаря, покоївку, шофера. Вона реально втомлювалася за день і ввечері у неї не було сил займатися домашньою роботою. Про дітей мова не йшла. Я якось спробував поговорити з нею з цього приводу, але вона якось недобре відповіла мені, що поки не готова.

Минув рік. Світлана розцвіла ще більше. У неї з’явилося дуже багато подруг і вона знаходилася вдома все рідше і рідше. На мене у неї вже не вистачало часу. Присвячуючи більшу частину дня спілкуванню з подругами, дружина іноді навіть не ночувала вдома. Я кілька разів перевіряв її, але вона дійсно в цей час була у подруг. Я заспокоївся і цілком поринув у роботу. Справа моя розширювалося і мені доводилося їздити в досить тривалі відрядження. Але я був упевнений у своїй дружині.

Якось я зібрався у відрядження. При розставанні Світлана навіть поплакала, я пообіцявши часто дзвонити і не затримуватися на довго, поїхав в аеропорт. Але несподівано мені подзвонив партнер і переніс зустріч на тиждень. Я спробував зателефонувати Світлані, але телефон дружини був вимкнений. Я взяв таксі, і купивши по дорозі квіти поїхав додому.

Повернувшись додому, я опинився на місці свого батька. Пам’ятаючи, що сталося тоді, я намагався зберегти спокій перш за все і лише сказав Світлані, щоб вона зібрала речі і йшла з мого дому.

На вулиці було зовсім темно. Накрапав дощ. Осінній вітер намагався віддерти від асфальту які прилипли жовте листя. Я підняв комір і пішов уздовж мокрих будинків. Не виходить у мене з жінками. Спочатку зрадила матір, тепер дружина. Напевно це моя доля, бути одному на крижині. Можливо я щось роблю не так.

Коли на наступний день я повернувся додому, Світлана ще була вдома. Вона намагалася мені щось пояснити, просила вибачення. Співала стару пісню про брак уваги. Я мовчки слухав цю її нещиру сповідь і хотів тільки одного. Що б вона швидше пішла, я вже не кохав її зовсім.

І знову я занурився в роботу, а вечорами все частіше згадував свою подружку з дитячого будинку. Де вона, що з нею стало? Напевно вже заміжня. Одного разу я не витримав і поїхав в дитячий будинок. Я йшов по гучних коридорах з пофарбованими стінами.

– Чоловіче, ви когось шукаєте? – жіночий голос був таким знайомим, що я навіть здригнувся.

– Марино! Ти? – переді мною стояла моя подружка з дитинства. Вона зовсім не змінилася.

Марина мовчала, тільки очі видавали її хвилювання. Я зовсім забув, вона ж не може говорити, коли хвилюється. Я зробив крок і підійшов до неї.

– Пробач мене. – Я дивився на її обличчя, за якого котилися сльози. – Пробач якщо зможеш.

Ми стояли тримаючись за руки і мовчали. Раптом за моєю спиною пролунав дзвінкий дитячий голос:

– Мамо, хто це?

Дівчинка років семи підбігла до Марини. Дивно, я раніше її ніколи не бачив, але вона здалася мені дуже знайомою. І тут до мене дійшло, той випускний. Я подивився на Марину, вона лише мовчки кивнула головою.

А через дев’ять місяців у нашій родині стало на одну дитину більше. У нас з Мариною з’явився синочок.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – odnaminyta.

You cannot copy content of this page
facebook