Мій син живе в Німеччині, я думала, що він купить мені квартиру, але він сказав, що це не його справа. Мені 65 років, у мене є троє дітей, а я відчуваю себе нікому з них не потрібною

Мені 65 років, у мене є троє дітей, а я відчуваю себе нікому з них не потрібною.

Гірко усвідомлювати на старості років, що тобі не пощастило з дітьми. Мені немає місця у власному домі.

Я рано залишилася вдовою з двома дітьми – сином Сергієм та донькою Мариною.

Чоловікові було всього 36 років, діти ще ходили в школу.

Через 5 років вийшла заміж знову, народився спільний син – Іван.

Прожили з другим чоловіком ми аж 11 років, але розлучилися, син залишився з батьком, не захотів жити зі мною.

Через три роки вони емігрували за кордон. Син там живе і досі.

Я з розумінням поставилася до вибору сина – що я йому могла дати? А з батьком у нього були набагато більші перспективи.

Мої старші діти виросли, створили власні сім’ї.

У Сергія життя не склалося, він розлучився, бо почав вживати оковиту, як і його батько.

Дружина вигнала його і він переїхав до мене. Життя після цього стало нестерпним.

Кожен день посиденьки, приводив друзів, з роботи звільнився.

Через такий спосіб життя так само, як і його батька, сина не стало в 36 років.

Марина вийшла заміж і привела зятя додому. Живуть вони теж погано.

Донька постійно звинувачує мене у тому, що це через мене. Що якби ми жили всі окремо, і я не вешталася у них під ногами, то все було б у них добре.

Я навіть не підозрювала, що мене чекає, хоча знала, що буде нелегко ужитися разом з зятем і донькою.

Дочка робить все по-своєму, я вже давно не господиня в своєму будинку. Я на пенсії, але ще працюю.

Молодший син Іван живе і працює в Німеччині неодружений. Раз на рік приїжджає в гості.

Коли поскаржилася йому на таке ставлення сестри, він сказав, що це не його справа: «Розбирайтеся самі,  я не хочу в це влазити».

А я так розраховувала на його допомогу! Він може собі дозволити купити мені маленьку квартиру, щоб я жила окремо, але я про це його не прошу, просто думала, що він хоча б поговорить з донькою.

Тиждень тому дочка заявила, що я повинна оплачувати кредит, вони з зятем купили собі машину.

Я відмовилася, вона доросла людина, чому я повинна її утримувати? Як жити далі, я не знаю?

За що мені така старість? Я ж народила і виховала трьох дітей, а в підсумку – я нікому не потрібна.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.