fbpx
Життєві історії
Мій син сумний останнім часом, він нещодавно одружився. Моя невістка на днях заявила, що забере свого сина з села, якого виховувала багато років її мама, і він тепер буде жити з ними. Мій Василь зовсім цього не хоче. Бо тепер Ірина сама чекає дитину. Виходить Василеві доведеться годувати сина невістки від першого шлюбу ще багато років, але ж вона до весілля мовчала

– Останнім часом мій син ходить похмуріше хмари, – сумно розповідає Тамара. – Уявляєш, невістка моя лише нещодавно завила, що буде забирати свою дитину від першого шлюбу до себе додому, в свою сім’ю. В результаті синові виховувати і забезпечувати доведеться чужу дитину ще майже довгих 10 років. І він, чесно кажучи, від цієї ідеї зовсім не в захваті, йому це зовсім не подобається.

– Тамаро, ти мене вибач, але твій син вже доросла людина, він ще до весілля знав прекрасно, що у його дружини дитина є дитина від першого шлюбу.

– Знати-то він знав про це, звичайно. Тільки до весілля мови про те, щоб забрати хлопчика до себе в сім’ю, ніхто навіть не вів. Дитину з року виховує сама мати моєї невістки, він її, по-моєму, навіть мамою називає. Він там в школу ходить, все добре у них, вони вже так звикли. І тут раптом все – з ніг на голову перевернулося. Моя невістка Ірина зараз чекає дитину, ми її прописали в квартирі мого сина. І тепер вона ставить нас перед фактом, що старшого сина забере до себе теж і буде вже виховувати двох своїх дітей.

Невістка Тамари Ірина, сама родом з маленького села. Там народилася, вчилася в школі, там же, в райцентрі, закінчила технікум. А потім, ще зовсім молодою, Ірина вийшла заміж за свого ровесника і народила сина.

Більшість подруг Ірини і однокласниць до закінчення технікуму були вже сімейні і з дітьми. Деякі так і живуть досі, але шлюб Ірини, не протримавшись і року, вони дуже швидко розлучилися зі своїм чоловіком. Ірина після того відразу приїхала з дитиною до матері в село і зовсім засумувала після того, як залишилася сама з малим дитятком на руках.

Перспектив на малій батьківщині не було ніяких.

А через деякий час, зрозумівши, що в селі гарної долі годі й шукати, Ірина з подругою взяли всі гроші, які були в них, залишили дітей матерям і вирушили на заробітки в столицю, у пошуках кращого життя. Перші кілька місяців було дуже непросто їм. Але дівчата впоралися – благо, обидві економні, працьовиті і невибагливі. Знайшли роботу, зняли кімнату одну на двох. Потім знайшли кращу роботу, поміняли житло. Заробляли, відправляли гроші мамам «на дітей».

– Виходить, сина свого так вона після того більше і не бачила? Як поїхала в його рік, так і все?

– Ну чому! Їздила пару раз, відвідувала.

– Пару раз за вісім або дев’ять років?

– Ну ти ж розумієш, будь-яка поїздка – це гроші. Яких, якщо чесно, у них ніколи багато не було. Краще цю зайву копійку відправити своїй дитині. Ні, вона спілкувалася з мамою і з сином своїм, дзвонила часто їм в село. Потім у матері скайп з’явився, стали взагалі телефонувати кожен день.

А два роки тому Ірина познайомилася з Василем, сином Тамари.

– Якось відразу швидко у них все склалося, – зітхає сама Тамара. – Я спочатку щось недобре почула, але потім, при першому знайомстві, дівчинка мені сподобалася. Проста, добра, працьовита, все у неї до ладу. Квартиру мого сина Василя привели до ладу, все в порядок привела, облаштувала. І Василько мій з нею відразу інший став – трохи спокійніший, відповідальніший.

Рік тому ми відіграли весілля, Ірина чекає дитину, скоро піде в декрет. І днями заявила, що в травні забере до себе старшого сина.

– Квартира невелика, практично однокімнатна, – зітхає Тамара важко. – І відразу двоє дітей. Один – новонароджений, і один – майже підліток. Син мій зараз не в захваті зовсім від цієї ідеї, ми всі не в захваті, звичайно. Найбільше нас усіх засмучує те, що до весілля про переїзд дитини ні слова не було сказано Іриною, можливо б тоді було все по-іншому зараз.

– Так твій син прекрасно знав, що бере жінку з дитиною, а як ще мати могла вчинити на твою думку?

– Ну так, дійсно, про дитину Ірина сказала відразу.

– Ну ось, бачиш, тоді які до неї претензії? Навпаки, молодець вона, краще пізно, ніж ніколи. Нехай бере хлопчика і виховує сама. А Василь твій, якщо не хотів виховувати чужого сина, мав думати про це раніше, ще до весілля. Чи він думав, що старенька бабуся в селі глядітиме хлопчика ще багато років? Тепер доведеться змиритися, нічого не поробиш. Хай прийме ту дитину і живуть спокійно, щоб зберегти родину.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook