fbpx
Життєві історії
Мій син одружився нещодавно. Я пішла до своєї мами, а вони з невісткою стали жити в квартирі моїй. Вони відразу зробили там ремонт: з однієї кімнати зробила спальню, а з іншої – вітальню. Коли я повертаюся додому, мені тепер навіть переночувати ніде, бо для мене ліжка там немає

Я завжди вважала себе найкращою мамою у світі, адже старалася бути такою багато років, робити все, що можу для своєї дитини!

Хоч офіційного шлюбу у мене, на жаль, ніколи не було, і я народила сина, що називається «для себе», але вирішила, що життя своє присвячу своїй найріднішій людині, своєму єдиному синові, адже у мене більше нікого не було.

У моєму житті, свого часу, був такий період, коли ми жили з одним чоловіком, просто йому, напевно, так зручно було: у мене з юності була своя квартира – багатий тато постарався, ось цей хлопець у мене і жив.

Заміж він мене не кликав, та й добре, в 90-х роках шлюб був не дуже в моді.

Коли ж народився син, мені хлопець якось набрид, тому що син став для мене цілим світом, я кожну хвилину свого життя приділяла йому.

Потреб великих у нас з моїм синочком не було: поки живий був мій тато, він нас повністю забезпечував усім, він мав свою справу і дуже добре заробляв.

Моя мама завжди говорила, що я погано виховую свою власну дитину – зовсім все йому дозволяю, треба, щоб дитина знала дисципліну якусь, бачила в чомусь міру.

Пробувала я прислухатися до її порад, але у мене не виходило це ніяк, адже мені шкода свого сина, коли він плаче і я в усьому намагалася догоджати йому, навіть у кожній дрібниці.

Коли мій Андрійко вже ходив до школи, не стало мого тата, довелося розраховувати тільки на себе, тоді вже я й пішла працювати, влаштувалася на роботу, щоб заробляти собі і дитині на життя.

Незважаючи на те, що «малюк» вже був підлітком, я намагалася швидше закінчити роботу, щоб мене відпустив начальник додому, куди я відразу летіла на крилах. я дуже поспішала до нього, сумувала, коли довго не бачила свою дитину.

На той час я освоїла комп’ютер і вже працювала з паперами: якщо все зроблю швидко за день, мені дозволяли раніше піти додому, адже вся робота була виконана. Я відразу бігла через магазин за смачненьким для синочка.

Цей час, коли мій син був в армії, це для мене було складним випробуванням.

Мені довелося дуже постаратися і зробити все можливе для того, щоб син служив недалеко від будинку.

Ясна річ, що кожні вихідні я швидко мчала до нього з повними сумками смачненького, мені навіть дуже часто робили зауваження за це – мовляв, товариші по службі напевно сміються з нього, за те, що він «мамин синочок».

Але я не зважала ні на що і ні на кого, а з великим нетерпінням чекала наступних вихідних, щоб знову порадувати свою дитину.

Для мене був найщасливіший день – це коли Андрій повернувся з армії: я зробила такий бенкет для його друзів!

Прийшли хлопці з дівчатами, і одну я примітила – красива така була дівчина, але у неї такий важкий якийсь погляд. Аж голову в плечі хочеться втягнути!

Ах, знала б я тоді, що вона стане дружиною мого сина! Та ще й якою дружиною!

Андрій мій дійсно дуже зацікавився нею: носився з квітами, витрачав половину зарплати на маленький флакончик дорогих парфумів, придумував якісь сюрпризи для неї, які коштували йому чималих грошей. Я просто дивувалася цьому дуже.

Я завжди раділа успіхам Андрія в особистому житті, але внутрішній голос мені підказував, що нічого хорошого від цього союзу чекати не варто, адже та дівчина була якась високомірна, холодна.

Коли мій Андрій вирішив одружитися, він сказав, що весілля буде за сценарієм нареченої, а йому треба багато заробити для того, щоб все здійснити. Ми з мамою пошкодували нашого нареченого і дали йому велику накопичену нами суму, яку ми відкладали багато років – все пішло на капризи невістки.

Молодих я пустила жити в свою квартиру, точніше – просто пішла до своєї мами, адже дбала про сина, хотіла, щоб у нього було власне житло.

Буквально вже через декілька днів почалося переобладнання моєї квартири, де вже мені не було місця зовсім: одна кімната – їх спальня, а інша – вітальня з широким столом посередині. Навіть диванчик там не розкладний, коротенький – поспати на ньому не можна.

Невістка стала кривитися, коли я приходжу – мені весь час хотілося пригорнутися до сина, а її дратували ці «телячі ніжності».

Згодом я стала помічати, що дружина мого сина ігнорує все – мої поради, мої розмови, вона навіть не посміхнеться на мої жарти, таке враження, що я для неї зовсім якась небажана людина вдома. Скривиться і відвернеться.

Мене і маму вони взагалі перестали кликати на свята, тому що у них виключно молодіжна компанія. Синові з дружиною зовсім не до нас.

Коли народилася внучка, то ми з мамою взагалі стали до них небажаними та чужими людьми.

Коли я образилася і набралася сміливості зробити невістки зауваження з цього приводу, вона на мене образилася і влаштувала моєму синові справжню сцену незадоволення.

Відтоді для неї ми з мамою стали вороги номер один.

А рік тому не стало моєї мами, і я залишилася зовсім одна, а син зі своєю дружиною і досі тримають мене в немилості якійсь.

Іноді Андрій потайки ходить до мене в гості і благає нікому про це не розповідати, а то підуть чутки і вони дійдуть до його дружини.

Мій син став зовсім худий і сумний. Ну що я упустила в його вихованні?! Чому так зі мною вчиняють? Чому для мого сина дорожча дружина, а не мати рідна? Чи можна ще щось змінити в нашій родині?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page