Мені 35 років, зараз у мене є невеликий власний бізнес, який приносить нашій сім’ї непоганий дохід. Ми, нарешті, купили собі власну квартиру, чим дуже пишаємося, бо зробили це самі, без будь-якої підтримки збоку.
А ще 10 років тому ми з чоловіком жили дуже бідно. У нас нічого не було, до батьків піти ми не могли, бо квартири у них були занадто маленькі, і ми були змушені йти на знімне житло.
Я якраз дитину народила, в декреті сиділа, працював один чоловік, але його зарплати ні на що не вистачало – оренда, маленька дитина, харчування, все це вимагало чималих затрат. Тому жили ми тоді впроголодь і у великих боргах.
А якось в Україну приїхав мій рідний дядько, брат мого тата. Він вже багато років живе в Америці, але нам він нічим не допомагав.
От і цього разу він приїхав, привіз з собою багато грошей, якими розкидався наліво і направо. Я з заздрістю і злістю дивилася на нього, бо не розуміла, чому він нам нічого не дає, адже бачить, як нам важко.
Якщо чесно, я думала, що дядько мені холодильник купить, бо наш зламався і ми влітку залишилися без холодильника – хоч плач, адже у нас мала дитина, а грошей, щоб придбати новий, у нас не було.
Дядько в той день був у мене в гостях, бачив все це на власні очі, я навіть йому прямо говорила, що нам без холодильника дуже важко, але це не подіяло, він не збирався нам його купувати.
Через кілька днів він поїхав в свою Америку, а у мене, крім злості, до нього більше не було ніяких почуттів.
Та саме це змусило мене задуматися над своїм життям. Коли я запитала тата, як його брат розбагатів, тато відповів коротко:
– Працював…
І тоді я усвідомила, що щоб щось мати, треба не боятися іноді і ризикувати. Он дядько, молодим хлопцем ризикнув поїхати у світи, зате зараз він таки щось має.
Поки я сиділа в декреті, я стала шити людям одяг. В мене це добре виходило, клієнтів було багато, так що за кілька років я змогла вже відкрити власне ательє, маю свою лінію одягу, яку вже впізнають в нашому місті.
Тепер я не злюся на свого дядька, що він тоді мені не дав ті гроші на холодильник. Він дав мені набагато більше – поштовх до того, щоб діяти!
Тепер у мене є багато з того, про що я могла лише мріяти. І мені все це миліше ще й тому, що на все це ми з чоловіком заробили самі!
А дядькові своєму я вдячна за науку.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
