Мені 45 років, зараз я успішна людина, яка має свій власний бізнес. У мене є чоловік, дочка, зять і внучка.
Одним словом, зараз все чудово, я дуже задоволена своїм життям, але так було не завжди.
20 років тому до нас в гості приїхав мій старший рідний брат.
Іван рідний мені лише по матері, різниця у віці між нами 15 років.
Його батька не стало, мама через 10 років вдруге вийшла заміж і народила мене.
Брат ще якийсь час жив з нами, а потім пішов у самостійне плавання, він завжди хотів бути багатим і успішним.
Потім Івану вдалося переїхати за кордон, в Португалію, де він непогано облаштувався.
Одного разу брат приїхав додому, йому дуже хотілося справити на нас усіх враження.
Брат розкидався грошима наліво і направо, купував багато дорогої їжі, водив нас по ресторанах.
Я тоді вже була заміжньою, донечці було 4 роки.
Ми з чоловіком жили дуже бідно, якщо не сказати – вбого, та й час тоді був важкий, всі так жили.
Квартира у нас була – невелика, однокімнатна, дісталася нам у спадок від бабусі мого чоловіка.
На момент візиту брата у мене поламався холодильник, а новий я просто не могла собі купити.
Іван був в мене в гостях, бачив мою ситуацію, і я сподівалася, що він купить мені новий холодильник, бо для нього ці гроші і справді були невеликими.
Але брат не зробив цього, він вирішив не допомагати мені, хоча я була єдиною рідною йому людиною.
Іван повернувся за кордон, а мені так стало прикро, що я вирішила, що треба щось робити.
Ми з чоловіком стали їздити в Хмельницький, там тоді був великий нічний базар.
Ми купували там речі, а потім стали перепродувати їх у нас на базарі.
Це був довгий шлях від маленького місця на ринку до мережі магазинів, які зараз є у нас у власності.
З братом ми досі в гарних стосунках, хоча він ніколи нічим нам не допомагав.
Чи ображаюся я на нього за те, що він не купив мені холодильник?
Ні, не ображаюся! Я йому вдячна за те, що дав мені стимул в житті рухатися вперед.
Ще тоді я зрозуміла одне правило – завжди треба сподіватися лише на себе!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
