З Іваном ми були знайомі ще з самого дитинства. Разом в дитячий садок ходили, а пізніше й в один клас. Але наші батьки чомусь не заохочували нашу дружбу. Я постійно влаштовувала якісь неприємності, а Іван завжди був в усьому винним. То ми ганяли по вулицях на велосипедах у пошуках пригод, то лазили в сусідські садки.
Ми дорослішали з роками дуже швидко. І мої витівки ставали вже не такими нешкідливими. Одного разу, вже в підлітковому віці, я вмовила Івана на те, щоб він “запозичив” у батька машину. І ми провели чудовий день, катаючись по полях за містом. Повернулися в той момент, коли розгнівані батьки збиралися на пошуки дітей, яких давно не було вдома. Вони навіть не подумали про те, щоб заглянути в гараж. Тому, коли ми під’їхали на автомобілі, то вони і геть розгнівалися. Ох і попало нам тоді від своїх рідних, але як завжди, винним виявився лише один Іван. З тої пори, контроль над ним був таким, що він не міг зробити без татового схвалення ні кроку.
Мама у нього була людиною незвичайної доброти. Якось вона сказала, що дружба між нами, це справжнє кохання. І втручатися в наші стосунки непотрібно. Але батько Івана хотів, щоб я зникла з їхнього життя на завжди і більше ніколи не з’являлася, адже через мене лише одні неприємності. Тепер я усвідомлюю, що мене вже тоді сприймали як майбутню невістку. У старших класах всі знали, що ми одружимось.
Так і вийшло. Коли ми навчалися в інституті, ми розписалися, відгуляли пишне та велике весілля, на яке ми запросили багато друзів та родичів. Щедрі родичі обдарували нас затишною квартирою. І зажили ми з чоловіком розкошуючи по-справжньому. Ми не сиділи вдома. Гуляли в клубах або ходили в кіно, театри. Фінансову незалежність, незважаючи на те, що були студентами, знайшли відразу. Я давала приватні уроки з іноземних мов, Іван дуже добре знався на комп’ютерному обладнанні і за його послугами стояла черга.
З часом все перетворилося в звичайне життя. Зараз я розумію, що була не права, але тоді я думала інакше. Іван мій дуже гарно заробляв, багато працював, а я весь час була незадоволена ним без будь яких причин. Він мріяв про дітей, а я не хотіла зв’язувати себе дітьми.
Після моєї чергової сварки, я захотіла розлучитись, не знаю чого мені не вистачало, але я була наполеглива і Іван погодився на розлучення. Всі мене намагалися відмовити, але я так вирішила.
Після розлучення наші стосунки не припинилися, а скоріше навпаки, стали ще сильнішими. Раз на тиждень ми зустрічаємося на нейтральній смузі. Потім проводимо разом час, а на ранок знову розбігаємося. Наш секрет дуже скоро розкрили. Рідні і знайомі дивуються – чого не вистачало нам в колишні стосунки, до чого було розлучатися, якщо, по суті, ми не можемо одне без одного. Ми й самі не розуміємо, що з нами відбувається.
На сьогоднішній день, я дізналася, що чекаю дитину. Іванові поки-що нічого не сказала, тому, що не знаю, що мені далі робити, який вибір в житті зробити. Я не думаю, що готова стати матір’ю, хоча мій Іван був би дуже хорошим татусем для дітей. Може хтось дасть мені добру пораду. Чи варто повертатися до чоловіка? Я іноді сама не розумію, для чого сама зруйнувала нашу сім’ю, можливо чогось не вистачає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – freepik.
