fbpx

Мій колишній чоловік впевнений, що я його досі люблю. Тому коли я повернулася з Італії з великою сумою грошей, він прийшов до мене, і став проситися назад. Я не хотіла його приймати, але Іван сказав те, що змусило мене задуматися

15 років тому в моєму житті сталася подія, про яку мені досі неприємно згадувати, вона розділила моє життя на до і після.

На той час ми з чоловіком прожили 20 років, наш єдиний син якраз закінчив школу і поступив в університет. А ми з чоловіком, якраз, збиралися у відпустку на море.

Я жодного разу не була на морі, все було якось не до того – то дитина маленька, то робота. А тут син виріс, ми стали трохи вільнішими, тому чоловік вирішив зробити мені такий подарунок на 20-річчя шлюбу.

Звичайно, що я раділа, збиралася, а тут вже майже перед поїздкою, чоловік мені заявив, що йде з сім’ї, бо у нього кохання велике намалювалося. Мене він поважає, а її любить, і життя без неї не уявляє.

Чоловік знав, що я його дуже люблю і теж не уявляю життя без нього, але тим не менше, пішов до неї, а мене лишив.

Мені було настільки важко, що я просто не переставала плакати. Я тоді схудла на 10 кілограмів, люди на вулиці мене не впізнавали.

Що робити, я не знала. І тут я випадково якось зустріла свою давню знайому, яка приїхала з Італії. Вона наче вдихнула в мене нове життя. Віра так цікаво розповідала про все, що з нею сталося за ці роки, що я вже з її слів закохалася в цю країну.

– Поїдеш – і все забудеш! –  казала мені Віра. – Та ще й грошей заробиш, будеш багатою і незалежною!

Я довго не думала, і вирішила їхати, в цьому я вбачала своє спасіння, бо думки про чоловіка не давали мені ні спокійно жити, ні спокійно спати.

В Італії, за роботою, я і справді трохи забулася, з кожним днем я все менше згадувала свого колишнього. З часом, в Італії, я почала жити з одним італійцем, він мені заміж пропонував, але я не хотіла.

Минуло 15 років, я заробила чимало грошей, і повернулася додому.

Несподівано для мене мене розшукав мій колишній чоловік. Він був впевнений, що я його досі люблю і погоджуся прийняти назад. З його новою пасією у нього життя не склалося, вона його вигнала і чоловік не придумав нічого кращого, як проситися назад до мене.

Я не хотіла його приймати, адже минуло вже багато років і я справді його забула.

Але Іван сказав те, що змусило мене задуматися:

– Ми з тобою в церкві вінчалися. Ти – моя дружина перед Богом і людьми! Прощати треба вміти!

– Раніше про це треба було думати, – кажу.

Іван дуже образився, синові на мене скаржився, що я не хочу, щоб у нього була гарна родина.

Син, із чоловічої солідарності, прийняв сторону батька, він теж вважає, що треба пробачити і жити на старість разом.

Але я не хочу, і вважаю, що маю право так робити. Я давно вирішила, що буду жити для себе.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page