Мені 57 років, зараз я живу сама, бо давно розлучена. Але нещодавно на горизонті з’явився мій колишній чоловік і наш спільний син наполягає на тому, щоб ми з ним зійшлися і знову жили разом.
Розлучилася я в 30 років і відтоді я одна. Наш семирічний шлюб закінчився просто – ми зрозуміли, що ми дуже різні, тому найкращим виходом у нашому випадку було розлучення. Чоловік мені постійно брехав, зраджував, а я мала закривати на це очі. Так і було певний час, але потім я вирішила, що життя у мене одне і терпіти це я не збираюся.
Ми розійшлися, я з нашим сином, якому тоді виповнилося 6 років, переїхала до своїх батьків. А мій чоловік, щасливий, то тепер він нарешті вільний і не має ніяких обов’язків, чкурнув за кордон. Як йому це вдалося, досі не знаю, адже в той час виїхати за кордон, та ще й в Англію, було дуже непросто.
Він поїхав і забув про нас. Сина я ростила сама, допомагали мої батьки, але від мами я часто вислуховувала, що якби я була мудріша, і ретельніше вибирала собі чоловіка, то зараз би мала сім’ю і не тягла б все на собі.
Отак я і жила. Моїх батьків вже давно немає, а син виріс і вирішив одружуватися. Останні кілька років він жив в іншому місті, там працював і знімав квартиру. А я за той час продала мамину трикімнатну квартиру, яка була в старому панельному будинку, і купила собі однокімнатну, але в новобудові.
Син мене завжди запевняв, що додому повертатися не збирається, тому я і взяла однокімнатну, адже мені одній більшої квартири не треба. Тепер у нього плани змінилися, він з нареченою приїхали додому, роботу син втратив, тому знімати житло теж не може.
Не знаю хто кого знайшов, чи він тата, чи тато його, але тепер син спілкується з своїм батьком. Мій колишній чоловік повернувся з-за кордону, живе у двокімнатній квартирі своїх батьків, яких теж вже немає.
Він підкинув синові ідею, що залишить їм свою квартиру, якщо я погоджуся знову вийти за нього заміж. І син прийшов до мене просити, щоб я помирилася з колишнім чоловіком.
Спочатку я думала, що він жартує, адже я стільки років прожила сама, за цей час ми з чоловіком стали чужими один одному. Та й навіщо він зараз мені? У мене є все, що треба, а найголовніше, у мене є душевний спокій.
Але син на мене образився, дорікнув, що я ніколи про нього і його почуття не думала: ні тоді, коли розлучалася і прирекла його рости без батька, ні тепер, коли є можливість допомогти йому з вирішенням житлового питання.
Мені було дуже прикро таке почути від сина, не сподівалася я що він таке скаже. Що мені робити? Як допомогти своїй дитині, але собі гірше не зробити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
