Чоловік мій Юрко мене залишив, коли нашому синочкові було всього лише 4 рочки.
Він просто не прийшов додому одного дня, не зміг сказати мені у вічі, що знайшов уже іншу. Я потім лише від людей дізналася усю правду про нього.
Та жінка, на яку він мене проміняв, працювала зі мною на роботі, я не хотіла зустрічати її, бачити її щасливою, тому тоді мені ще й довелося звільнитися і шукати нове місце роботи для себе.
Мені було дуже непросто в той час, навіть зараз згадувати складно. А мій колишній чоловік став платити аліменти на сина.
Мій колишній чоловік Юрко займав гарну посаду, тому й сума була не погана, та мені було не до того, я взагалі ні про що не хотіла думати, що мені нагадувало про нього.
Думала, що й ніколи ті гроші не братиму, адже він недобра людина.
Минуло декілька років, душа моя трішки заспокоїлася від тих подій, за щоденними турботами я стала по трішки забувати про зраду.
До колишнього свого чоловіка стало мені зовсім байдуже. Якщо він так вчинив – це його вибір. Життя таке, потрібно рухатися далі і шукати своє щастя.
І раптом я перевірила картку і побачила, що там зібралася чимала сума грошей. навіть не очікувала такого.
Я вирішила, що поки не буду чіпати їх, нехай надсилає і далі, але й сама тепер стала відкладати туди частину своєї зарплати і згодом накопичення мої росли ще швидше.
Про синочка я піклувалася весь час досить таки гарно, весь свій час присвячувала йому, навіть заміж не вийшла, хоча мені пропонували заміжжя. Та я ніколи не повірю, що чужа людина ставитиметься до моєї дитини, як до рідної.
Син мій Михайло гарно одягався, я дала йому добру освіту, ніхто й не подумав би, що я його виховую одна, йому ніколи нічого не бракувало, я старалася, як могла.
Навіть, якщо не було у мене грошей на делікатеси якійсь, то я сама могла їсти пісну кашу, але в сина завжди в тарілці був шматок м’яса.
Згодом син Михайло виріс, одружився. В моєї невістки була своя квартира, вони пішли жити туди до неї.
Мені стало жити краще у фінансовому плані, легше набагато, але дуже порожньо на душі.
Син за своїм сімейним життям мав мало часу для мене, рідко навідувався, до себе не кликав, а я й набридати не хотіла, лише телефонувала йому.
Минулу зиму весь час сиділа одна в квартирі, адже було все закрите і наша фірма також не працювала, були обмеження скрізь.
І я вирішила, що на збережені кошти куплю собі окрему невеличку дачу. Так і зробила.
Цієї весни я аж розквітла, приїхала і полюбила цей будиночок відразу. Там є пічка, навіть взимку можна жити, залишки дров, подвір’я, гарненький город, ще й малина та полуниця і невеличкий садочок.
Це була моя мрія. Я вже купила розсади й насіння. Все гарно посадила там.
А потім щаслива розповіла синові про дачу десь влітку, перед тим, як збирати врожай, думала йому зроблю такий сюрприз, він порадіє за мене, і урожай допоможе зібрати, а я поділюся ним з дітьми.
Та, на жаль, не склалося нічого. Михайло дуже здивувався і запитав де я взяла гроші. Ну я й розповіла.
Син образився на мене відразу, сказав, що це гроші його, я не мала права їх брати.
А потім мені ще й чоловік колишній зателефонував, про якого я вже давно й не чула, сказав, що все знає, йому розповів син, сказав, щоб я продала дачу і віддала гроші його дитині, адже це він йому їх надсилав, це гроші не мої.
Моя радість скінчилася, а в душі запанував смуток. І навіть не дача проблема, хоча там мені дуже подобається, а мій рідний єдиний син Михайло.
Йому виявилося щось шкода для мене.
Я вже стала думати, що тут моя вина, що це дійсно його гроші були. Але ж я все життя йому віддавала кожну свою копійку, він у мене єдиний і, коли мене не стане, і моя квартира, і ця дача залишиться йому.
Я купила цю дачу, щоб хоч трохи бути щасливою. А тепер не знаю, що мені робити.
Що робити мені, як вчинити правильно, щоб Михайло не ображався на мене?
Фото ілюстративне.