Я ніколи не думала, що зі мною може таке статися, адже мені здавалося, що у нас з чоловіком дуже міцна сім’я.
І тепер, коли він вже пішов до іншої, я готова йому все пробачити, аби лише він повернувся в родину.
Я вийшла заміж доволі молодою: мені тоді було 20 років, чоловікові – 22 роки. Скажу чесно, заміж виходила, напевно, більшою мірою за розрахунком, особливої симпатії з мого боку не було.
Мій чоловік був інтелігентним, турботливим, дуже мене любив. Ось і наважилася. Ніби як треба.
Потім народилися діти, життя пішло своєю чергою.
Працювали обоє, багато чого досягли в житті. Здавалося, що і в сім’ї все благополучно – чоловік ставився з повагою і любов’ю. Непорозуміння траплялися, але не часті, і то ми швидко їх забували.
Тоді я зрозуміла, що виходити заміж не з великої любові – теж добре, адже немає яскравих емоцій – все спокійно.
Так ми і прожили 20 років. Господарювали, ростили дітей, піклувалися один про одного.
Але поступово я почала помічати, що чоловік віддаляється. Думала: робота затягує, побут, діти… Все звалювала на втому.
А недавно дізналася, що чоловік мені зраджує, і була просто ошелешена цією інформацією.
Все почалося давно, коли ми чекали другу дитину.
Я дуже важко переживала цей період, постійно мала бути під наглядом лікарів.
А він в той момент почав заводити стосунки на стороні. І так 10 років. Зараз я не розумію, як я могла цього не помічати!
Все б тривало, якби я не дізналася про це. Я бачила, що з ним щось не так. Питала його, що можу зробити.
Він завжди говорив, що втомився (дача, робота, проблеми з дітьми – все що завгодно). В результаті дізналася зовсім випадково. Він сам зізнався.
Ми збиралися розлучитися, але вирішили, що заради дітей варто спробувати залишитися.
Сказали один одному, що нас не влаштовує, спробували щось в собі поміняти.
Чоловік сказав, що хоче, щоб я йому більше уваги приділяла, була більш лагідною і турботливою.
Я, в свою чергу, намагалася стати найкращою дружиною, готувала його улюблені вареники, і оточила його з усіх сторін любов’ю. Просила тільки про одне: не зраджувати мені!
Але він не витримав і взявся за старе.
У підсумку він сказав, що хоче розлучитися і подав заяву. Він пішов. Навіть знайшов собі нову і ніби як непогану жінку – зараз живе з нею.
Але мені важко його відпустити. Адже ми завжди були поруч, що б між нами не відбувалося: в магазин піти, будь-яку роботу або справи по дому – все робили разом.
А може, це страх перед новим життям? Не знаю. Як мені заспокоїтися і знайти в собі сили почати своє життя заново.
Я постійно задаю собі питання: що це – наслідок того. що я виходила заміж не по любові чи це сучасна закономірність, адже зараз дуже багато сімей переживають те, що і наша.
Я настільки звикла до нього, що готова все пробачити, лиш би ми і далі були разом.
Не один раз я сама шукала зустрічі з ним, і прямо казала, що все пробачу, забуду, лиш би він повернувся, але все марно – чоловік каже, що йому з тією жінкою краще.
А що мені робити? Як тепер жити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
