Коли я вперше сказала дорослим донькам, що ми з їхнім батьком плануємо розлучитися, вони не зовсім зрозуміли нас, вірніше, вони були злегка ошелешені нашим рішенням.
– Мамо, ну яке розлучення? Про що ви тільки з татом думаєте? – висловила свою думку старша донька.
– Доню, ми якраз добре подумали і винесли таке рішення … причому вже давно … «синдром спорожнілого гнізда» – давно відоме явище. Сім’ї, в житті яких не було явно критичних моментів для розпаду, але було душевне відторгнення, існують саме до тих пір, поки діти не йдуть у «вільне плавання». Сполучний елемент між чоловіком і дружиною зникає, спливають старі образи, не дає спокою відсутність спільних інтересів, життя разом стає недоцільним.
Леся і Карпо познайомилися на початку 90-х. Він – бізнесмен, вона – красива студентка. Любов, бурхливий роман, весілля. Через два роки в сім’ї народилася перша дочка, ще через два – друга. Леся, як і належить, сиділа в декреті з дітьми, а Карпо продовжував налагоджувати бізнес. У ті складні часи молода сім’я жила, як на гойдалці: то все дуже добре в матеріальному плані, то все дуже погано. Але, як відомо, 90-ті для багатьох були непростими. Не тільки у фінансовому, а й у моральному плані перші десять років шлюбу були такими ж непростими.
Коли з грошима проблем не було, Карпо любив пожити «на повну котушку»: друзі, ресторани, сауни… Леся здогадувалася, що до всього цього додавалися, швидше за все, і інші жінки. Тим більше, непрямих доказів було достатньо. Але Леся любила чоловіка, плакала в подушку і терпіла. Їй не хотілося залишатися самотньою, дочкам потрібен батько, та й на роботу вона так і не вийшла офіційно після декретів, займалася лише шиттям на замовлення на дому.
Коли дівчатка підросли, а економіка країни трохи стабілізувалася, і бізнес Карпа став більш-менш стабільний. Але сам чоловік, який звик уже до розгульного життя, кращим не став. Паралельно з сім’єю у Карпа було якесь своє окреме, нікому невідоме життя… Обговорити це з чоловіком Леся наважилася тільки, коли дочкам було 15 і 17 років:
– Карпе, а може розлучимося? Адже ми давно з тобою просто сусіди… – несміливо почала розмову жінка.
– Лесю, ну що ти? Живемо і живемо, нормально все! Стривай, хоч дівчат заміж віддамо, а там розлучимося, якщо вже ти так хочеш.
Лесі було важко, але вона погодилася. Однак чекати довелося ще майже десять років. Старша дочка вийшла заміж через шість років після цієї розмови, а молодша через сім.
– Коли молодша моя, Наталя, поїхала до чоловіка, я зрозуміла, що залишилася в цьому будинку зовсім одна.
Ось навіть вставати вранці нема чого… Готувати нема для кого, в домі чистота, смітити нікому… Як жити далі? Я чула, що це називається «синдром спорожнілого гнізда» і це просто треба пережити. Але в нормальних то сім’ях це переживають удвох з чоловіком, а мій Карпо весь час десь, я навіть не знаю де він, чим займається, з ким…
Раніше я намагалася цікавитися, але він віджартовувався і говорив, що мені не треба знати все цього, так я і зовсім перестала щось питати. У нас нічого спільного, ми давно нікуди не ходимо разом, спимо по різних кімнатах. Зараз, коли мені нема на що відволіктися, мене це дуже дратує. Я відчуваю себе абсолютно нікому не потрібною, жінкою, що не відбулася в цьому житті.
Мені хочеться почати інше, нове життя, нарешті то, зайнятися тим, чим я завжди мріяла. А ще я хочу, на старості років, відкрити своє ательє, у мене є хороші накопичення для цієї справи.
Цього разу Карпо не став опиратися. Вони з Лесею розлучилися, але залишилися в дружніх відносинах. Тільки ось дочки дуже переживають через те, що батьки тепер не разом. Тепер треба провідувати окремо батька, і окремо маму…
Фото ілюстративне – allwomen.
