Я народилася і виросла в селі, яке знаходиться всього за 80 кілометрів від обласного центру. У нас вдома дуже гарно, ми з сестрою і батьками жили в нашому красивому і затишному будиночку, яку мій тато з дідусем збудували власними руками. В нас вдома завжди був запах свіжої випічки і якась дуже добра аура, словами це не передати, це лише можна відчути.
Оскільки у батьків росло дві доньки, то вони почали будувати поряд ще два будинки, щоб коли ми заміж вийдемо, мали свій куточок і були поряд. Ми з сестрою чим ставали старшими, тим більше розуміли, що хочемо їхати далі, як мінімум в обласний центр, тому говорили батькам, що не варто вкладатися в будівництво, але переконати їх було просто неможливо, вони говорили, що ми не знаємо життя.
Першою з дому поїхала моя старша сестра, спочатку вона вчилася у Львові в університеті, а потім взагалі виїхала в Чехію. Коли батьки зрозуміли, що швидше за все вона там і залишиться, почали робити все для того, аби я вдома була. Вчитися у Львів мене не пустили, але долю і конем не об’їдеш.
У нас поблизу є курортне містечко і я пішла працювати туди покоївкою. Там зустріла свого майбутнього чоловіка. Ми спочатку зустрічалися, а потім він зробив мені пропозицію. І тут виникла проблема звідки не чекали – наші батьки не могли дійти згоди у питанні, де нам жити після весілля.
Мій чоловік – єдиний син у своїх батьків, у них величезний триповерховий будинок в 2-х кілометрах від обласного центру. Вони навіть припускати не хотіли, що син буде жити не з ними. А мої батьки мене відпускати не хотіли. Моя ж думка була така – треба жити окремо від усіх, тому я просила чоловіка, щоб ми йшли на знімну квартиру.
Але Ігор мене переконав в тому, що спочатку простіше буде пожити з його батьками, не треба витрачати великі гроші і на оренду житла, і на їжу, а далі побачимо. І я під впливом чоловіка пішла жити до свекрів, та дуже швидко про це пошкодувала.
У них було три поверхи, перших два вже були готові, а третій дороблявся. Я попросила батьків чоловіка, щоб віддали нам другий поверх і дозволили зробити окремий вхід. Та свекор дуже pозізлився, сказав, що я не маю права розпоряджатися їхнім майном, вони все життя працювали, щоб мати цей будинок, а я прийшла і командую.
А потім був ще один випадок, який мене дуже вразив. Взимку свекри економили на опаленні і в будинку було дуже холодно, ми постійно вдома ходили тепло одягнені, але і це не завжди допомагало. Одного разу я прийшла з роботи, мені було дуже холодно, і я включила вдома обігрівач. На це зайшов свекор, і коли він побачив цей обігрівач, почав сильно сваpитися, що я нічого не ціную і не вмію копійку берегти.
А я щиро не розуміла, навіщо будувати такі величезні будинки, які потім не можна обігріти. У нас будинок значно менший, але в ньому завжди тепло.
Це стало останньою краплею, на наступний ранок я почала шукати квартиру, щоб з’їхати від свекрів. Чоловікові сказала – або він залишається з батьками, або йде зі мною. Він пішов, але дуже неохоче. Ми зняли в місті житло, і коли прийшла черга платити за оренду, Ігор сказав, що я сама маю платити, тому що я це придумала, а йому є де жити, і там ні за що платити не треба.
Через пів року я подала на розлучення, адже чоловік зовсім мені не допомагав, а ходив щодня до своїх батьків і слухався в усьому їх. Я зрозуміла, що сім’ї у нас не вийшло, тому і вирішила розійтися поки не пізно.
В село повертатися я не хотіла, тут у мене вже була робота, перспективи, але не було житла. Тоді я попросила своїх батьків, щоб вони продали ту хату, яку збудували для мене, і купили мені квартиру в місті. Вони за це на мене дуже образилися, назвали невдячною і такою, що нічого в житті не розуміє – як це будинок продавати заради квартири?
В результаті і чоловікові, і мої батьки лишилися при своїх будинках, а я зібрала речі і поїхала в Чехію до сестри. Сподіваюсь, Бог мені поможе і я сама зароблю собі на житло, щоб ніхто мене не називав невдячною. От чи праві в цьому випадку батьки, і чи стали вони щасливішими?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
