fbpx
Життєві історії
Мій чоловік – єдиний син у своєї мами і я розумію, що якщо що, йому прийдеться забрати маму до себе. Та за великим рахунком, нам просто нема куди

Марта Андріївна, моя свекруха, людина хороша, в принципі, але вже аж занадто самостійною була всі ці роки. Ми з Віктором вже 10 років живемо, так вона особливо не втручається. Працювала донедавна, а на початку цього місяця її попередили, що пора на пенсію. Вона все чоловікові моєму розповіла, а він мені.

Свекрусі в червні виповнилося 60, але йти на заслужений відпочинок вона не хоче, бо пенсії їй точно не вистачить. Живе Марта Андріївна в орендованій квартирі, за яку платить близько чотирьох тисяч гривень в місяць. На пенсії це буде неможливо, а свого житла у неї немає.

Свою квартиру вона необачно продала років десять тому, купила дві споруджувані на етапі котловану, щоб в одній жити, іншу здавати на пенсії. Думала заробити, але прогоріла. В результаті зараз квартир немає, грошей теж. Суди йдуть, але толку немає, і більшість юристів каже, що й не буде.

Мій чоловік – єдиний син у своєї мами і я розумію, що якщо що, йому прийдеться забрати маму до себе. Та за великим рахунком, нам просто нема куди. Ми живемо досить скромно в матеріальному плані – у нас двоє дітей-учнів молодших класів і двокімнатна квартира в одному зі спальних районів, за яку ми ще досі виплачуємо кредит.

Пів року тому чоловікові довелося змінити роботу. Добре, що Віктору вдалося досить швидко знайти інше місце. Економимо, намагаємося знайти все подешевше.

При цьому стосунки зі свекрухою всі ці роки у нас були досить-таки прохолодні. Свекруха відразу після нашого весілля попросила на неї не розраховувати.

Ніхто, власне, і не розраховував – дітей я ростила я сама, до двох з половиною років з молодшим сиділа вдома, потім віддала дітей в садок, а ще через пів року ми з чоловіком взяли квартиру в кредит. З дітьми іноді допомагала за невеликі гроші сусідка, кілька разів приїжджала моя мама. Свекруха не взяла до себе онуків жодного разу.

А тепер їй ніде жити, і вона, чого вже там, сподівається на сина. Але до нас її взяти неможливо, у нас немає місця.

– А я не розумію, чому ти взагалі про це думаєш! – каже мені подруга. – Свекруха не сьогодні потрапила в таку ситуацію. Знала, що рано чи пізно виникне така проблема, що знімати житло вона не зможе. Повинна була сама якось до цього готуватися.

Я теж так думаю, але мій чоловік як єдиний син вважає, що він зобов’язаний матері якось допомогти, нехай це і в ущерб своїй сім’ї.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page