Ще 12 років тому мій чоловік вирішив в Португалію на заробітки їхати, бо наші син і донька підросли, і треба було думати насамперед про них, щоб їм і освіту дати, і житлом в майбутньому забезпечити.
За кордоном моєму чоловікові пішло, що називається. Він знайшов хорошу, високооплачувану роботу, і став дуже добре заробляти. Але робота офіційна, тому він не міг додому приїжджати тоді, коли йому заманеться.
То ж наших дітей я практично сама ростила. Син і донька вивчилися в медичному університеті, лікарями стали.
Ми з чоловіком порадилися, і купили спочатку доньці квартиру, а потім і сину. Діти наші обоє ще не одружені, але вже мають власне житло і живуть окремо.
Я на роботі працювала, в школі, і все ніяк роботу не могла свою лишити, щоб до чоловіка поїхати і його побачити.
А весною цього року я прийняла кардинальне рішення – переїжджаю в Потругалію!
На роботі я попередила, що працюю лише до кінця навчального року, а потім звільняюся.
Будинок у мене великий, але діти не захотіли переїжджати туди з своїх уже облаштованих квартир, тому дім свій я просто зачинила.
Я думала, що чоловік зрадіє, що тепер, нарешті, ми знову будемо разом. Та радості в його очах я чомусь не побачила.
У Ярослава там є квартира, велика, простора, він її вже багато років знімає, і я поселилася теж там.
Все було добре, та чоловік зовсім не радіє тому, що тепер я поруч. Він настільки холодно і байдуже до мене ставиться, що я вже стала підозрювати, що у нього тут хтось є.
Що це? Це чоловік за роки просто відвик від мене? Чи мені таки не здається, і у нього хтось є?
Може, я себе просто накручую? Вже просто сама не знаю, що мені думати.
Якщо стосунки наші і далі будуть такими ж прохолодними, то мені доведеться повертатися додому, але перед тим визнавши, що сім’ї у нас просто немає більше.
Чи нічого собі не вигадувати, а прямо поговорити про це з чоловіком?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
