fbpx
Життєві історії
Мій чоловік шкодує грошей власній матері. Навіть, якщо вона попросить якусь дрібничку у нього, він говорить, що у нас діти є, зараз усе дорого і нам самим гроші потрібні. Але ніколи не скаже такого нашій сусідці, яка живе одна

Дуже хочеться донести до людей свою історію, адже поділитися більше немає з ким. Я розумію, що сама винна в тому, лише не знаю чи можна щось повернути назад, щоб знову мати хорошу сім’ю.

Я заміжня жінка, живу з чоловіком вже 14 років, у нас є двоє діток. Мені особисто ніколи не подобалася жадібність мого чоловіка: його економія дуже дріб’язкова. Але він не завжди був таким, змінився зовсім з роками. Раніше міг мені квіти купити, коробку цукерок, продукти в магазині купували нормальні, а зараз все зовсім не так.

Я нічого такого сказати не можу Степан все в будинок старається, все для дітей, але розрахунки бюджету все одно ведемо, але ось перед людьми буває часто не зручно мені за чоловіка. На подарунки Степан вічно скупиться, навіть для своєї рідної мами йому постійно шкода грошей на те, що вона хоче.

“Мамо, ну ти ж добре знаєш, у нас діти, все зараз дорого, ціни високі на все, ось тобі якраз дрібничка за 100 гривень на день народження, і на цьому все”. Друзів у нас мало: на них треба витрачатися, щоб піти в гості, та й до себе кликати теж грошей коштує – той же стіл накрити недешево коштує.

Так само мені незручно зі Степаном десь у відпустці: він економить навіть на каві: “Ось ще – так дорого буду за каву платити, та ще й чайові їм подавай, нікому заробити давати не хочу”. Краще для Степана ходити в дешеві столови.

На платний пляж – ніколи не піде. Готелі тільки для багатіїв, можна і маленьку кімнату біля моря орендувати, причому одну і тісну – для нас і двох наших дітей, скільки нам того місця потрібно. Це “не тому”, що ми такі жадібні, а тому що немає чого чужих людей годувати, навіть тими ж чайовими, а в готелях – кожному подай, кожен хоче, щоб їм хтось даремно гроші дав в кишеню.

Степан вважає, що все потрібно їсти вдома, так краще і дешевше для всіх.

Але хочу я розповісти про дещо інше. Десь рік тому в наш будинок поверхом вище нашої квартири переїхала одна сусідка: гарна така жінка років 30-ти. На сьогоднішній день вона живе сама, а до цього пару місяців після переїзду жила зі своїм співмешканцем. Наші чоловіки ставили свої автомобілі поруч, віталися, розмовляли часто на вулиці. До них постійно виходила і вона: халатик шовковий, тапочки такі гарненькі.

Один раз сусіди нас покликали до себе – повечеряти, познайомитися. Я ледве вмовила чоловіка купити щось до них на стіл, бо не зручно було йти з порожніми руками. Прийшли, поспілкувалися, але всі зрозуміли, що ми люди різні, у кожного свої інтереси, тому після званого вечора обмежувалися простими привітаннями при зустрічі.

А потім сусід кудись поїхав і більше ми його ніколи не бачили, вони розбіглися, сусіде стала жити одна. Я нічого особливого не помічала, але чоловік прямо червонів при зустрічі з нею, був сам не свій. Один раз допоміг їй стіл зібрати, адже не було кому, вона мене якось біля під’їзду зустріла, я додому поверталася якраз, попросила чоловіка “позичити”.

Звичайно ж, я попросила Степана не брати у неї грошей – мовляв, вона ж живе сама, їй нікому допомогти, потрібно виручити людину. Замість його звичного: “Та як же! Безкоштовно я нікому нічого робити ніколи не буду”, Степан охоче погодився допомогти сусідці. Був він там довго, я навіть вже збиралася йти до них, але чоловік прийшов такий веселий: за старання сусідка його пригостила, приготувала вечерю для нього. В принципі, більше не було ніяких натяків на їх відносини, але мені це зовсім не сподобалося.

Але ось недавній випадок мене вже дуже засмутив. У цієї жінки щось там поламалося у ванній, і потекла вода на підлогу, ця пригода зіпсувала нам всю стелю: і ванну, і коридор, і навіть кухню, в ремонт якої ми вклали чимало грошей.

Поки сусідка повернулася з роботи за моїм викликом, поки перекрили воду в її квартирі, поки сантехніки прийшли – ми вже буквально плавали, я вже воду витирала на підлозі в нас. Дивно, але мій чоловік навіть не обурювався цим усім – він пояснював мені про ці шланги, що це вони дешеві якісь просто, у всіх таке може трапитися, в цій ситуації ніхто не винен.

Але найголовніше, що Степан сказав, що ні копійки з цієї жінки не візьме. Мовляв – вона не винна і все тут, крапка, самі заробимо зі своїх грошей все і впораємося без неї! Мало того – він купив сусідці нові, дорогі шланги і все своїм коштом!

Тепер я не знаю, що й думати? Що це за відносини такі. Я так можу і без чоловіка скоро залишитися.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page