Я, правду кажучи, постійно думала, що коли вийду на свій заслужений відпочинок на старості років, вже буду на пенсії, то нарешті заживу по-людськи.
Думала я завжди про це, а то все життя тільки й те робила, що пропрацювала, як кінь, як то кажуть в народі.
Але мене чекав справжній сюрприз, на який я зовсім не очікувала свого часу.
Так вийшло, що виростила я дочку та сина своїх сама.
Чоловік свого часу поїхав на заробітки за кордон, так і не повернувся назад додому, залишився там влаштовувати своє життя.
Мої діти, на той час, ще маленькими зовсім були, тоді ще тільки в дитячий садок ходили, непрості часи для мене молодої.
А батько їх згодом надіслав нам листівку з проханням його не шукати і нічого від нього не чекати, одним словом, не розраховувати на нього і не сподіватися на його допомогу.
Він там, бачте, щастя своє справжнє знайшов і там буде пробувати закріпитися.
А ми це так, помилка нерозумної молодості для нього були, як виявилося з його слів.
Довго сумувати за своїм чоловіком у мене не було часу, правду вам скажу, адже мої дітки моїми безсонними ночами ситі зовсім не будуть, воно їм було не потрібно, а я мала тепер дбати про них сама.
Тому я вирішила зібратися і діяти в правильному руслі.
Старалася я для дітей своїх, як могла, це усі добре бачили.
І на ніч часто брала завжди підробітки, щоб мати якусь додаткову копійку, добре, що мама моя колись машинкою швейною навчила користуватися, я вмію добре шити, так я і підробляла трішки шиттям, кому що потрібно було щось пошити, то я за якусь копійку робила все, що потрібно було.
Так і жили ми усі разом від зарплати, до зарплати.
За таких довгих двадцять років я всього лише раз брала повноцінну велику відпустку – коли готувалася до весілля своєї власної дочки.
Раніше просто брала по декілька днів, щоб вирішити усі свої нагальні справи.
І навіть тоді, за звичкою піднімалася ні світ, ні зоря, щоб встигнути зробити усі заплановані справи.
Через рік і син зробив своїй дівчині пропозицію вийти заміж. Я так раділа, що мої дітки влаштувалися в житті і що у них все добре.
Коли народилися мої маленькі внуки, я була дуже щасливою людиною, адже стала бабусею, а це дуже мило і прекрасно.
Це неймовірне відчуття – тримати цих дорогоцінних і таких довгоочікуваних крихіток на руках!
Різниця між ними всього на пів року і росли діти на радість батькам швидко.
Я на той час уже вийшла на заслужену пенсію, так багато напрацювалася за всі ці роки, що й передати важко.
І ось саме тоді до мене звернулася моя рідна донька.
Мовляв, раз ти вже вдома сидиш зараз і роботи не маєш так багато, як колись, мамо, нічого не робиш, то займайся онуками, а ми з невісткою вийдемо з декрету на роботу, зароблятимемо гроші хороші, а то засиділися вже вдома.
Я не змогла їм відмовити, адже вони на мене дуже розраховували, а допомогти було більше нікому, ну не могла я просто сказати ні.
Це ж мої найрідніші люди.
Але все виявилося не так просто, як я сподівалася відразу.
Я, на жаль, так склалося, що переоцінила свої вікові можливості.
Глядіти двох однорічних малюків виявилося непосильним для мене завданням, дивлячись ще й на мій вік.
Щоранку до мене привозять онуків, а забирають аж під вечір. Це час я бігала між двома і до вечора падаю з ніг.
Коли до мене прийшла моя давня подруга і побачила, в якому я стані, то взагалі і шкодувала мене, і дивувалася, як я ще можу все це зараз встигати.
Ми з моєю подругою ровесники і вона мені розповіла, як чудово тепер проводить час.
Санаторії, подорожі по цікавих куточках України зі своїми однолітками, танці кому за шістдесят – ні в чому собі не відмовляє.
Почала життя з чистого аркуша лише тоді якраз, коли вийшла на пенсію.
І я вирішила поговорити зі своїми дітьми й сама.
Коли вони забирали малюків, я розповіла їм про прихід подруги.
Натякнула якось, що вона виглядає такою, що відпочила і щаслива, посвіжіла, має гарний настрій завжди, на позитиві.
Напевно, добре мати можливість відвідувати курорти і їздити в санаторії, щоб поправити своє самопочуття, тим паче, що нам це зараз дуже потрібно.
Діти погодилися з моїм світоглядом і поспішили додому: дочка – вечерю готувати, а сина чекав футбольний матч.
Ось так поговорили ми з ними. Послухали, та й забули.
Можливо це й не дуже гарно таке писати, але я дуже заздрю своїй подрузі, щиро кажучи.
Мені навіть поїсти нормально немає коли, якщо чесно, не те щоб відпочити.
Ось хочу набратися сміливості і сказати дітям, що я не можу більше жити в такому темпі.
Я зараз хочу на пенсію, справжнісіньку таку, спокійну – відпочивати і вишивати хрестиком, я заслужила це за багато років непростого життя.
Як ось тільки синові й дочці про це сказати, щоб вони зрозуміли і не образилися на мене?
Роки зараз особливо швидко летять, я відчуваю, як старію з кожним днем, хочу ще трішки пожити для себе.
Мені непросто дуже зараз, щиро зізнаюся вам.
А як пояснити дітям, що я теж вже немолода людина і хочу хоч на старості років пожити спокійно.
Єдиного я не розумію.
Діти мої точно не помічають, що важко мені і потрібно щось змінити і дати мені відпочити, е не давати мені стільки роботи?
Чи моїм дітям просто байдуже до мене і все?
Фото ілюстративне.