– Ну як так можна? Моя свекруха постійно заважає нашому щастю, і досі намагається повернути сина в колишню сім’ю! – скаржиться 35-річна Софія. – Ну це вже навіть не смішно! Він розлучився шість років тому, після цього вже одружився зі мною, у нас з ним трирічний синочок. А ця стара відьма досі водить дружбу з колишньої і впевнена, що син отямиться і повернеться до тієї дружині і дітям.
У першому шлюбі у Софіїного чоловіка народилося двоє дітей. Його колишня завжди відмінно ладила зі свекрухою і була кращою подружкою зовиці, тому свекруха всією душею прийняла сторону невістки і її дітей.
– Якщо розлучишся – ти мені не син! – попереджала вона.
На жаль – він розлучився. Свекруха рвала і метала, вже і після розлучення незграбно, проте щосили намагалася якось помирити подружжя. Тому поява Софії в житті сина для свекрухи була крахом всіх її надій.
Нову невістку свекруха не злюбила одразу і всією душею. І, що найприкріше, не тому, що з Софією щось не так. Просто тому, що Софія прийшла на місце Ірини, першої дружини.
– Щоб очі мої її не бачили! Бач, розумна, чужого чоловіка відбивати надумала! У нього діти! І вона знала! І все рівно!
– Уявляєш, так і сказала – «чужого чоловіка відбивати»! – ділилася Софія з подругою. – А нічого, що вони розлучилися рік тому? Хотіла з нею по-доброму, а тепер принципово не буду робити ніяких кроків. Не хоче – не треба!
– Ну і правильно! – підтримувала Софію подруга. – Ваше життя – не її справа. Не хоче спілкуватися – тобі ж легше!
Звичайно, Софія могла б докласти зусиль і хоча б спробувати налагодити контакт, проте не бачила сенсу. Поведінка свекрухи здавалася смішною і наївною.
Подумаєш, налякала – ноги її, мовляв, не буде в Софіїному домі. Так тисячі невісток про таке і мріяти не сміють! Софії від цього тільки легше.
Свекруха свято дотримувалася обіцянки – і порога нового будинку сина не переступала жодного разу. Через якийсь час після початку відносин молоді справили весілля, на яке родичі нареченого не зволили з’явитися, ще через певний час народився син. Свекруха жила десь там, в паралельному світі.
Чоловік Софії регулярно їй дзвонив, іноді їздив в гості, спілкувався з нею з приводу «тих» дітей, які постійно гостювали у бабусі – про «нового» онука бабуся навіть не заїкалася.
Софія спочатку розповідала про все це зі сміхом – ну і кого покарати хоче бабуся? Софія без неї живе прекрасно, а вже дитина і поготів. Дивно, але сміх незабаром змінився розчаруванням, а там і образою.
Ну нехай, показала характер, – думала Софія. Але скільки можна ж? Невже нічого ніде не торкне? Адже рідний же онук.
Перша дружина Софіїного чоловіка тим часом зі свекрухою все так же в найближчих відносинах, хоча з часу розлучення пройшло шість років. Постійно дзвонить, питає поради, розповідає про дітей.
Напевно, тому бабуся старанно обходжує старших онуків. Молодший взагалі, крім Софії, нікому особливо не потрібний: чоловік кожні вихідні летить до «тих» дітей, вони ж, бідолашні, без батька.
До того ж там уже підлітки, з якими батькові по-справжньому цікаво. З малюком він якось не в своїй тарілці. Та й то сказати – молодшого батько в основному бачить по буднях тільки сплячим, які там можуть бути почуття до дитини. Говорити щось чоловікові марно – у кожного своя правда.
В душі у Софії якась втома і безпросвітність. Раніше здавалося – ну ось підросте дитина, буде легше. Але чим далі, тим більше зрозуміло, що справа не у віці дитини. Мабуть, у Софії з чоловіком все йде до розлучення.
– Смішно! – ділиться Софія з подругою. – Але у мене таке відчуття, що я дійсно живу з чужим чоловіком. Його сім’я – там, навколо мами. Сестра з сім’єю, діти і… колишня дружина. Мене туди ніхто не кличе, дитину мою теж, і, хоча я який рік посилено не звертаю на це уваги і роблю вигляд, що все в порядку – яке там «в порядку».
Фото ілюстративне – stopcoloncancernow.
