Закінчивши медичне училище я молоденькою дівчиною по розподілу потрапила в село. Пропрацювавши близько року, познайомилася з молодим хлопцем, який повернувся з армії. Багато часу проводили разом. Він часто бував у мене на роботі. Ходили в клуб. Бували в різних сім’ях в гостях. Нас всі давно вже одружили.
Незабаром я зрозуміла, що скоро нас буде троє. Тоді Павло і зробив мені пропозицію.
Так почалося наше сімейна життя. Я допомогла йому з працевлаштуванням. На «швидку допомогу» був потрібний водій. А так як я працювала фельдшером, мені не склало труднощів це зробити. Працювати стали вдвох в одній сфері. Разом на роботу, разом з роботи.
Незабаром народився синочок. Радості не було меж. Все у нас було добре і злагоджено. Але в один прекрасний момент, чоловік оголосив, що йому набридло жити на маленьку зарплату водія «швидкої допомоги». Сказав, що є можливість влаштуватися водієм на автобус. Подумали і вирішили, що дійсно треба збільшувати сімейний бюджет. Я перечити тоді не стала, адже у нас підростав син і витрати теж зростали.
Так пролетіли довгі роки. Син уже в армії відслужив. А чоловік все рідше став з’являтися вдома. Одна поїздка за одною. Я почала обурюватися: «Хіба можна витримати таке навантаження? Куди начальство дивиться».
Якби я тоді знала, що за моєю спиною мій чоловік вже давно зустрічається з іншою жінкою. Ця новина була для мене як грім серед ясного неба. Вона працювала на ринку – торгувала речами. Частенько їздила в обласний центр за покупками на його автобусі. Під час однієї з таких поїздок вони і познайомилися. Вона виявилася жінкою рішучою і сміливою, мій чоловік і сам незчувся, як потрапив в її тенета.
Не знаю, чим вона його взяла і чим вона краща за мене, але через якийсь час Павло зібрав свої речі і пішов до неї. Мені було дуже прикро. Шукала нагоду щоб побачитися і поговорити. Але все було марно. Прийняла рішення про розлучення. Прізвище залишила його.
Минуло п’ять років. Він живе в тій родині. А я залишилася одна. Щаслива, що поруч зі мною син, невістка і коханий внучок. Чоловік навіть з сином перестав спілкуватися, онука бачив всього один раз. Не розумію, як так можна? Адже ми стільки років прожили разом.
Іноді на мене накочує смуток і туга. І хоч мені ще й 50 нема, я не перестаю думати про старість. Все-таки старіти удвох не так гірко було б, у сина своє життя… Іноді думаю, може, він ще повернеться. Я, напевно, пробачила б і прийняла його. Але розумом розумію, що цього не буде.
Як тепер налагодити своє життя, коли знаєш, що у чоловіка все прекрасно з іншою, а перед тобою – самотність і невідомість.
Фото ілюстративне – dreamstime.
