Тепер я зовсім не розумію свого чоловіка і того, що він від мене очікує. Йому чомусь здається, що я повинна щиро любити його дітей від першого шлюбу. І мені, чесно кажучи, важко зрозуміти, що діється у нього в голові, коли він мені постійно про це говорить. Звичайно, я розумію, що це його рідні діти, у нього до них самі теплі батьківські почуття, але чому я повинна їх любити, я не розумію? Я готова зрідка виховувати їх, якщо того вимагатимуть обставини, але подарувати справжню щиру материнську любов я готова тільки по відношенню до своєї дитини. Я жінка, а материнські почуття просто так не приходять.
Звичайно, я розумію, що, можливо, чоловікам важко це зрозуміти і він вважає мене безсердечною та черствою, але інакше ніяк. Адже жінка здатна полюбити лише власну рідну дитину.
Найцікавіше в цьому те, що я весь час намагалася з ним поговорити. Він начебто слухає і розуміє мене, але його вчинки говорять про зворотне. Виникає відчуття, ніби він не тільки мене не хоче розуміти зовсім, а й ніколи не зможе. Адже йому здається, що його діти є прямим продовженням його. Однак це не так. Діти – це не їхні батьки, і їх не можна полюбити просто тому, що ти кохаєш їхнього тата, і я сама не винна в цьому, своєї вини я не відчуваю.
Зі мною постійно говорить і повчає мене моя свекруха, мама мого власного чоловіка, яка чомусь вирішила, що не тільки має право втручатися в наше життя, але і здатна зрозуміти мене. Цій жінці дійсно здається, що якщо вона колись народила, то тепер розуміє всіх людей, у яких виникають проблемами з дітьми. До її порад дуже прислухається її син, мій чоловік, хоча вони не завжди влучні. У мене відчуття, ніби вона спеціально це робить. Не здивуюся, якщо скоро почне приїжджати до нас і ліпити на холодильник записки, в яких будуть її чергові моралі.
Мої батьки мислять приблизно так само, тому я навіть не можу прийти за порадою у власний будинок до найрідніших людей. Він на час став для мене чужим, на жаль, мене ніхто розуміти не хоче.
Добре, що хоч мої подруги мене розуміють і намагаються підтримати в усьому, адже вони бачать, як я постійно сумую. Жодна з них навіть натяку не дає на те, щоб я спробувала прийняти цих дітей як своїх рідних. Вони прекрасно мене розуміють і говорять, що полюбити можна тільки власних дітей, така вже природа жінки-матері. У такі важкі життєві моменти я дуже вдячна, що вони у мене є. Адже по суті це єдина підтримка моя сьогодні. Так чи інакше, але я щиро вірю, що переконати свого чоловіка в своїй точці зору зараз першочергове завдання. Адже, якщо він цього не зрозуміє, ми не зможемо жити щасливо разом однією сім’єю. Сумно буде, якщо через це ми розлучимося.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
