fbpx

Мій чоловік недавно повідомив, що хоче йти із сім’ї. Ми живемо в своєму великому будинку, де майже все зроблено його руками. А він зібрався жити з нею в її маленькій двокімнатній квартирі. Наші діти сприйняли все це в штики, тепер можна сказати бойкотують батька і розмовляти навіть з ним не хочуть. Як бути, адже ми прожили з ним 35 років

Мій чоловік недавно повідомив, що хоче йти із сім’ї. Як бути, адже ми прожили з ним 35 років.

Ми з чоловіком прожили разом довге, непросте, але щасливе життя. Народили в любові і виростили двох дітей, вони вже дорослі і мають свої сім’ї. Тепер ми бабуся і дідусь для двох внучат. Джерело

Чого тільки ми не пережили разом за це життя: злиденне існування в 90-х з малюками на руках, відсутність роботи, переїзд …. Та багато чого було, як у всіх, але всі тяготи ми переживали спільно, ми були, як кажуть, однією командою.

Бiда підкралася непомітно. Вже не знаю, за яких обставин чоловік зустрів жінку, з якою у нього були якісь відносини в молодості, ще до шлюбу і знайомства зі мною. Я не знаю, що там було і як закінчилося. Але мабуть, щось жевріло в його душі до неї весь цей час.

Опущу все його метання і терзання. Нещодавно він повідомив, що хоче піти до неї. Ми живемо в своєму великому будинку, де майже все зроблено руками чоловіка. А він зібрався жити з нею в її маленькій двокімнатній квартирі. Наші діти сприйняли все це в штики, тепер можна сказати бойкотують батька і розмовляти навіть з ним не хочуть.

Мені за себе теж прикро, що ось так прожили разом майже все життя, а тепер він, виходить, хоче залишити мене одну. Йому тепер не потрібна ні я, ні наші діти, ні внуки.

Але за нього я теж сильно переживаю. Думаю, що він просто заплутався і може зробити фатальну помилку. Йому 60, мені 58. Вже не молоді люди, здоров’я раз у раз підводить, попереду старість. Ну хіба тій жінці потрібна його старість? Хіба спогади з молодості варті того, щоб перекреслити все нашу з ним життя. Хіба вони важливіші, ніж добрі відносини з дітьми та онуками?

А діти це точно не візьмуть. У нього скаче тиск, бачу, що сильно переживає. Я питаю, невже він мене не любив все життя. Каже, любив, та я це і сама знаю. Так навіщо ж зараз все валити?

Якщо він піде до неї, назад я його не прийму. Це зpада. І він це розуміє. Живе вже місяць сам не свій, мучиться, думає. Про розподіл майна мови поки немає, він збирається йти «з порожніми руками». Про ту жінку знаю тільки те, що вона давно в розлученні, її дочка живе в іншому місті.

Як не дати зробити йому цю помилку? Може, поговорити з тією жінкою?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page