Я вийшла заміж в 22 роки за свого одногрупника Олега. Зустрічалися ще з третього курсу, а після закінчення вузу одружилися.
Моїй мамі відразу майбутній зять не сподобався, вона просила мене ще подумати, не поспішати, але я любила свого нареченого і нікого слухати не хотіла.
Ми одружилися, через рік у нас народився синочок Тарас, відтоді чоловіка як підмінили – почав пізно приходити додому, а дружині говорив, що вона погана господиня.
Коли синові було три роки, Олег вперше не прийшов ночувати додому. Повернувся на наступний день, нічого не пояснюючи.
Тоді я плакала, а мама лише хитала головою і повторювала: «А я казала тобі, доню, не треба було виходити за нього заміж. Не має він душі…».
Відтоді Олег часто не ночував вдома, а мені заявляв: «Якщо щось не подобається – сама на розлучення і подавай».
А потім Олег зник з нашого життя. Я взяла Тараса і поїхала до свекрів в надії, що вони допоможуть.
Але батьки чоловіка повідомили, що тепер у Олега є інша жінка – Лариса, і вони разом поїхали за кордон.
Мені на той момент було всього 27 років і я просто не знала, що мені робити з тим, що на мене навалилося.
30 років пролетіли як один день. Тяжко було мені всі ці роки – довелося заочно закінчувати навчання в інституті, ростити сина і якось з усім цим давати собі раду.
Олег ніякої участі у вихованні сина не брав, навіть аліменти не платив. Але його батьки, ніби відчуваючи провину за те, що виховали такого сина, допомагали онукові чим могли.
Тарас виріс, я зробила все для того, щоб син мав вищу освіту. А після закінчення університету Тарас поїхав на навчання в Німеччину, там і залишився.
Я дуже тішилася успіхами сина, але залишилася зовсім одна – мами не стало кілька років тому, а своє особисте життя я більше не захотіла влаштовувати, жила для сина.
Я була дуже віруючою людиною, і вважала, що якщо Олег мій шлюбний чоловік, то інші – це великий гріх. Заміж я більше не вийшла.
Син, коли підріс, не раз сам радив мені виходити заміж, але я не хотіла.
У Тараса справи йшли дуже добре, в Німеччині він одружився, заснував власну фірму, не раз забирав мене до себе, та й взагалі, кликав жити на постійній основі, але я не хотіла заважати сину.
Зате син збудував для мене гарний будиночок, я про такий навіть мріяти не могла.
Одного разу ввечері хтось постукав у мої двері.
Олега я відразу впізнала, хоч і пройшло 30 років. Колишній чоловік прийшов миритися. Я впустила його до хати.
Олег почав скаржитися, що життя у нього не склалося – Лариса від нього пішла і забрала все спільне майно; батьків давно не стало, а в їхній квартирі тепер господарює його молодша сестра.
От він і згадав про свою першу дружину, почав говорити про те, що лише я є для нього справжньою, адже зі мною він присягав перед Богом.
Я слухала його, почекала, поки він доп’є каву, і попросила назавжди покинути цей дім і ніколи більше тут не з’являтися.
Але Олег заперечив мені, що це не мій дім, а дім нашого сина. А якщо дім куплений за гроші сина, то він теж має право на частку в ньому.
В цей час задзвонив телефон, я побачила, що телефонує Тарас.
Олег сам підняв слухавку і почав було щось говорити синові, але Тарас обірвав його на півслові і попросив зникнути з нашого життя назавжди.
Чоловік пішов, але обіцяв повернутися, сказав, що так просто він не здасться.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.