Після декретної відпустки я вирішила зайнятися бізнесом – відкрила маленький магазинчик жіночого одягу. Хоч всі навколо відговорювали мене від цієї ідеї, я вирішила спробувати. Чоловік мене підтримав в цьому.
Житло своє у нас є, чоловікові від бабусі квартира лишилася. Я взяла кредит, оформила папери і тепер у мене відділ у торговому центрі 25 метрів разом із підсобкою. Торгую сама, з донькою, якій 6-й рік, сидить свекруха.
У мене є брат, він зустрічається з дівчиною Веронікою і збираються найближчим часом одружитися. От моя мама і запропонувала мені взяти наречену свого брата до мене в магазин продавцем.
– Вероніка все одно ніде не працює, а тобі буде допомога.
Мені ця ідея відразу не сподобалася. Насправді причин відмови було кілька: і платити дівчині брата нема чим, і брати на роботу родичів або майже родичів — провальна справа, та й не особливо Вероніка мені подобалася.
На роботу я Вероніку не взяла, але вони з братом одружилися і зараз у них уже син, 8 місяців, мій племінник.
– А ми до тебе в гості, – якось зазирнула родичка в мій магазинчик з коляскою. – Сергійкові костюм купувала, вирішили ми тітку відвідати.
Далі Вероніка перейшла до справи, сказала, що її на весілля до подруги запросили, свекруха навіть погодилася з внуком залишитися, але їй нема що одягнути. А в мене в магазині є чудова сукня для неї.
Вийшла вона з примірювальної задоволена: влізла у сукню, сидить добре, колір її. Єдине, що їй не підходило, це ціна.
– Я продам тобі за закупівельною ціною, – кажу, – дешевше не можу.
– Та навіть із закупівельною, – посумніла родичка, – у мене таких грошей немає. Звідки в мене у декреті гроші, нам із твоїм братом іпотеку треба платити. Гаразд, обійдуся.
Можливо, Вероніка сподівалася, що я їй сукню подарую, але я не маю можливості робити такі шикарні подарунки. Коли брат із дружиною іпотеку взяли ми з чоловіком на новосілля їх обдарували пристойно, на народження племінника я подарувала коляску гарну, подарувала і до днів народження, і невеликі презенти до спільних свят. А ось зараз жодних приводів не було і зайвих грошей також.
Я навіть не кажу про те, що мені від дружини брата подарунок у відповідь був поданий лише одного разу, до 8 березня: шампунь і бальзам для волосся.
Вероніка з тужливим поглядом розглянула ще кілька суконь, потім зібралася додому. А через кілька днів мені зателефонувала свекруха і сказала, що вона не зможе мою доньку з садка забрати, оскільки погано почувається.
– Ти не хвилюйся, я сама з твоєю мамою вже домовилася, вона Лізочку забере і до тебе приведе.
Мама моя живе трохи далі від магазину, аніж свекруха, вона теж уже на пенсії, але якось так повелося, що з онукою більше часу проводила мама чоловіка. Їй було в радість, та й недавно мама на пенсію вийшла.
Того дня я закрилася, взяла доньку, яку привела з садка моя мама, і спокійно пішла додому. Пройшли вихідні, у понеділок мама зателефонувала і запропонувала сама привести онучку із садка:
Я здивувалася трохи, зазвичай з мамою важко домовитися про таке, треба або заздалегідь дзвонити і просити, ну гаразд, думаю, привела, так привела.
А у вівторок у мене в магазині була жіночка, яка приміряла сукню, а потім заявила, що вона ношена. Я стала розглядати сукню і справді побачила на ній і пляму, і сліди від дезодоранта.
Вибачившись перед покупцем, червоніючи і бліднучи від думки, що в маленькому містечку втратити клієнтуру і репутацію — легше легкого, якщо піде чутка про те, що мої сукні — «секонд хенд», я складала в голові пазли – сукню могла забрати з магазину лише моя мама, яка приводила дитину до мене.
– Ну так, – зізналася мама, – я брала. Ну зовсім Вероніці не було в чому йти. Звідки у твого брата такі гроші на вбрання? А воно дуже їй сподобалося, вона навіть плакала, що не змогла купити обновку.
– Вона тебе попросила?
– Ну як… Я сама погодилася. Та й справ, на один вечір вбрання, а таких грошей коштує!
Мама хотіла зробити приємне невістці, це зрозуміло. Сукню я тепер не продам, це також не обговорюється. Вероніці подарувати? Не хочу.
– Я поверну тобі гроші за неї, – сказала мама, – хоч вона і коштує більше половини моєї пенсії.
Гроші за сукню я взяла, сукню віддала мамі. Хай хоч дарує його Вероніці, хоч підлоги нею миє. Тут же зателефонував брат, який звинуватив мене в тому, що я в рідної мами забираю останні гроші.
– Ну так віддай мамі гроші за сукню, – пропоную йому.
– Мама вже подарувала її Вероніці, – похвалився брат. – Але ти вчинила непорядно.
Це я непорядно вчинила? Він серйозно? Тепер у мене по відношенню до власних родичів правила: у мій магазин вони не входять.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
