Мама з татом були родом з одного села. В один клас ходили, а потім щиро покохали і одружилися.
Хоча й жили мої батьки небагато, але такої дружньої та хорошої сім’ї ще пошукати потрібно. Все робили разом, тато ніколи не ділив домашню роботу на чоловічу та жіночу, тому після своєї основної роботи, завжди ще й мамі допомагав.
Загалом, батьки своєю працею, нас поставили з братом на ноги. Ми в дитинстві з Павлом такі дружні були, завжди були разом, він постійно дбав про мене, в усьому допомагав. Я росла і відчувала його підтримку.
Потім ми виросли. Павло був старший. Він перший одружився та покинув батьківський дім. Поїхав з Мирославою жити в місто. А я залишилася жити з батьками.
Потім і я вийшла заміж за Івана, ми залишилися жити в селі з моїми татом та мамою.
Відколи брат одружився, в нього справи пішли вгору. У нього дружина з заможної сім’ї, теща і тесть мають свій бізнес в Одесі. Живуть усі вони там, і Павлові дали гарну роботу, брат мій дуже розбагатів, як в нас в селі кажуть – вибився в люди.
Але з тих часів Павло став відвертатися від мене. Але не тому, що у нас були якісь суперечки, а тому що ми – його бідна родина. А я – бідна сестра, по його мірках. Було видно, що він цурається нас через те, а особливо соромився мене – бідної сестри.
Якось ми з чоловіком відпочивали в Одеській області, я набрала брата, сказала, що ми вже близько і могли б заїхати. Він наче злякався, сказав, що не потрібно, бо в них повна хата якихось багатих родичів дружини, а він нас запросить іншим разом.
Ми з чоловіком поїхали на заробітки в Чехію, тут вже рік, як працюємо. А в кінці лютого брат несподівано зателефонував мені. Став просити, щоб ми до себе забрали його дружину з дітьми і тещу, бо в Одесі вони залишитися не можуть, а їхати не знають куди.
Я погодилася, адже хотіла, щоб вони в спокої були. Вони приїхали, ми орендували квартиру для них, все робили, допомагали, документи необхідні оформляли. Загалом не відходили від них.
А в кінці серпня вони усі поїхали додому, холодно попрощалися і все.
Брат навіть не подзвонив мені після того, навіть не подякував нам ніхто. Хоча, коли його сім’я була тут, він щодня мені телефонував, просив, щоб в усьому допомагала.
Тепер мене знову не існує для брата. Я так раділа, що все зміниться, але так і залишилася для нього бідною сестрою, яку він дуже соромиться.
Фото ілюстративне.
