Ще коли мій брат лише одружився, він відразу привів свою дружину жити до нас додому, в квартиру нашої мами.
Я вже на той час була теж заміжньою та жила у свого чоловіка, в його квартирі, яку він придбав ще до шлюбу.
Мама наша дуже раділа тому, що син зі своєю дружиною житимуть тепер в неї, адже вона вже на пенсії сама і не хотіла бути одна.
А з перших днів, як тільки Мар’яна з’явилася на порозі маминої квартири, мама наша в усьому намагалася їй догодити, як могла. Відразу сказала, що готуватиме вона для всіх, адже молоді ходять на роботу і часу у них на домашні справи зовсім немає, а вона шкодує їх, тому в усьому буде допомагати.
Загалом наша мама робила вдома все для мого брата і його дружини, дуже старалася в усьому для них: вона й готувала, прибирала і навіть прала їх одяг, що взагалі мені не подобалося, але я не хотіла втручатися у їх життя, так як жила окремо, думала, вони й без мене справляться з усім.
Як часто в житті буває, на даль, люди дуже швидко звикають до хорошого ставлення, так і з Мар’яною нашою сталося.
Вона дуже швидко перестала цінувати ту турботу, яку давала їм наша мама.
Я завжди мовчала, зізнаюся щиро, не хотіла дуже вмішуватися в їх життя, думала якось воно само по собі владнається, хоча бачила все добре і шкодувала її.
А одного разу, якраз на Різдво, ми приїхали з чоловіком до мами в гості. Вона сама накривала на стіл, підносила різні смачні страви, прибирала пусті тарілки.
Я якийсь час за цим усім просто спостерігала, я чекала, що невістка хоч щось мамі допоможе, адже вони в себе вдома, завжди ділили побут на двох, то й стіл мали б вдвох накривати.
Але вона жодного разу не встала з-за столу, ще й була незадоволена, що мама поставила на стіл холодну картоплю, бачте.
Коли я зрозуміла, що Мар’яна нічого зовсім й не буде допомагати мамі, я швиденько встала і допомогла їй прибрати все зі столу, помила увесь посуд, взялася пилососити скрізь.
А потім сказала мамі своїй, мені було вже байдуже до того, що це чули усі, що вона стала безкоштовною домогосподаркою для власного сина й невістки.
Зараз мама вже немолода, тому я сказала їй, щоб більше братові з дружиною не допомагала, а більше дбала про себе, адже її працю тут не цінують і навряд чи оцінять колись.
Ми поїхали додому, а наступного дня я дізналася, що дружина мого брата образилася, брат знайшов квартиру якусь і вони з’їжджають вдвох від мами на окреме орендоване житло.
Мені було байдуже, нехай живуть, як хочуть, але я шкодувала маму та розуміла, що їй тепер буде набагато легше.
Я й по сьогоднішній день запрошую брата до себе в гості, він приходить сам, а я до нього не ходжу, не хочу спілкуватися з його дружиною зовсім.
А брат сам дуже ображається на мене за це, адже хоче, щоб ми були однією родиною.
Він каже, що я була не права, дуже перебільшила і мала б вибачитися просто перед його дружиною, адже була не права і тоді ми зможемо усі жити добре.
Можливо, я не права, але поки не знаю, як знайти спільну мову з невісткою. Та й чи маю я перед нею вибачатися? Хіба я щось не вірно сказала їй?
Фото ілюстративне.
