fbpx

Мій батько покинув маму, він поїхав закордон, давно мріяв там жити. Швидко розлучився з мамою, і став вже там шукати нову дружину. Якось до мами прийшла подруга, вона розповіла, що у батька там нова сім’я, але там все не так радісно. А якось мені сказала мама, що батько повернувся в Україну, і запитував у подруги мій телефон. Мама казала, щоб я була уважною, адже він захоче мене побачити: буде телефонувати мені, чекати біля університету. Та мама помилялася, вже 2 роки минуло

Я розумію, що в це важко повірити, але я не бачила свого батька жодного разу. Мама народила мене вже після розлучення, коли мій тато, якого звали Василь, вирішив, що Україна для нього тіснувата. Чомусь, моя мама була для нього перешкодою для переїзду в США. Зараз я вже доросла жінка і добре розумію, що напевне й кохання там не було, невже так легко можна залишити кохану людину.

Ймовірно, найпростішим способом отримати громадянство батько бачив одруження з американкою. Але складно одружитися, коли ти вже в шлюбі.

Про те, що мама чекає дитину, вона дізналася після розлучення. Вона відразу повідомила про це татові, але він відреагував на все це досить холодно, наче це не його проблеми вже, і знати нічого не хоче. Та й про яку дитину може йти мова, коли молодий чоловік однією ногою вже в іншій країні?

Батько поїхав. З деякими друзями Василь підтримував зв’язок і до мами доходили чутки про нього. Коли я підросла, чула як подружки на кухні обговорюють з нею останні новини.

З розмов жінок на кухні мені було зрозуміло, що мій батько завів в США нову сім’ю, але справи йдуть не так вже й добре.

Мені було дуже цікаво. Мама ніколи не приховувала від мене фотографії. Розповідала про нього, говорила, що я схожа на свого тата. І саме цікаво, що мама мені нічого поганого про батька не казала, ніколи не забороняла підтримувати з ним зв’язок, але він ніколи й не виходив з нами на зв’язок, за стільки років жодного разу мною не поцікавився.

Я дивилася на фото і прислухалася до себе. Але людина, що дивиться на мене з картинки, не викликала ніяких емоцій.

Мама спокійно реагувала на розповіді при подругах, але коли вони йшли додому, мама після тих розмов постійно сиділа сумна, постійно про щось думала.

Мені ніколи не хотілося його побачити. Ніколи не хотілося подивитися йому в очі. Це для мене все одно, що подивитися в очі чужій людині. Пройшовши повз, не впізнала б його ніколи в житті.

Я вже вчилася на останньому курсі університету, коли мама сказала мені:

Твій батько повернувся в Україну. Вчора він моїй сестрі написав повідомлення, питав про тебе. Запитав мій номер, а вона дала! Навіть не запитала! Думаю, він спробує налагодити зв’язки.

– Але прийшло вже стільки років? – у мене в голові не вкладалося. Адже він не може по правді вважати, що ми його приймемо. – Він чужа людина для нас. Чужа людина, яка б мала дбати про нас, а не залишати одних.

– Будь обережна, раптом він тебе біля університету буде чекати, – тихо говорила мама. – Подруга і це йому сказала.

– Мамо, не хвилюйся, він в житті мене не впізнає у натовпі. Складно впізнати людину, яку жодного разу не бачив в житті.

Але хвилювання мами виявилися зовсім марними.

Відтоді пройшло два роки, а батько так і не наважився просто зателефонувати мамі, чи спробувати побачити мене. І правильно зробив. Він нам зовсім чужа людина.

Цікаво, чи він ще дасть про себе знати? І що я маю йому сказати?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.com

You cannot copy content of this page