Я в своїх батьків одна дитина. Ми жили середньо, без надміру, хоча батьки намагалися дати мені все необхідне. У 20 років я познайомилася з Андрієм. Незабаром він зробив мені пропозицію, я погодилася. Але мої батьки проти нашого шлюбу.
Я ніколи не думала, що в моє особисте життя буде втручатися мій батько. Так, я розумію, що батьки можуть хвилюватися і іноді недолюблювати обранця, але це ж не причина заважати нам жити? Одна справа давати поради, а інша – втручатися в життя дітей, це, як мінімум, нерозумно.
Поясню в чому справа: мій нинішній чоловік ровесник мого батька. Батькові 46 років, і моєму чоловікові теж 46. Так, знаю, що в суспільство у нас подібне не прийнято, але мені все одно, я хвилююся лише про своє життя і хочу зробити його забезпеченим.
Так ось, мій батько його недолюблює. Це відбувається ще й тому, що батько значно нижче за Андрія за соціальним статусом. Тобто я вибрала собі не молодого хлопчика, а вже цілком сформованого чоловіка, і саме цей факт дуже не сподобався моєму батькові. Мені з дитинства говорили, що якщо і вступати в стосунки, то тільки з гідними людьми. Я і вступила, що не так?
Вони вічно сперечаються один з одним, причому, знову ж таки, ініціатор – мій батько. Однак я не можу залишити чоловіка тільки тому, що він комусь не подобається.
Щоб показати свою неприязнь до мого чоловіка, батько навіть не прийшов до нас на весілля. Наші родичі були ошелешені такою його поведінкою. Але це був його вибір.
Тобто ось припустимо, що я його послухала, ми з ним розлучилися. І що я далі буду робити? Ходити на роботу, яку я не люблю, і щодня відчувати себе незадоволеною? Заради чого? Життя треба прожити в задоволення. І це звучало б інфантильно, якби я не усвідомлювала відповідальності за свої дії. А я усвідомлюю і в повній мірі несу її. Я не роблю нічого поганого, я просто вибрала собі для життя старшого і забезпеченого чоловіка. У розвинених країнах це нормально.
Мені навіть якось доводилося розмовляти з жінкою, у якої була схожа історія. Її чоловік був старший за неї на 15 років і батьки ніяк не приймали його і їхні стосунки. І в підсумку вони також не слухали їх і просто поїхали жити в іншу країну – ось так просто. Правда, вона дуже швидко залишилася вдовою. Але, в підсумку, все його майно перейшло дружині, а це не так вже й погано.
Невже, якби я спілкувалася з яким-небудь ровесником, у якого навіть роботи нормальної немає, всім було б краще? Мені б ось точно не було, тому що я розумію наскільки це нерозумно і нераціонально. Плюс до всього, коли твій чоловік не може забезпечити тебе – це дуже неприємно. Так жити дуже складно.
Та й, можна подумати, що якби я зустрічалася з бідним хлопцем, то вони були б раді. Впевнена, що продовжували б також мені дорікати з тієї причини, що він мене не вартий і так далі.
Дуже прикро, що батьки мене не розуміють. Що мені робити, як примирити між собою важливих мені людей?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
