Дожилася я – онуків своїх рідних няньчити не маю права! Це моя невістка так вирішила. Бачити я їх, звичайно ж, можу, наприклад, на загальних родинних святах, або коли син з ними до мене приїжджає, це буває дуже рідко, але щоб залишити у мене дітей, хоч на годинку якусь – та ніколи! Син і залишив би дітей своїх у мене, але невістка проти, а той їй не суперечить – не хоче скандалу в домі, адже ця дама ще й плакати вміє, коли їй треба, вона акторка гарна. Я б зрозуміла, якби я була якось несерйозною особою, що на мене дітей страшно було б залишати, так ні ж! Мабуть позначається стара образа невістки на мене.
Я виростила двох хороших синів. Старший став військовим, одружився, вони зі своєю дружиною трохи пожили у мене, зі старшою невісткою ми до сих пір дуже гарно дружимо. А потім сім’я старшого поїхала на в інше місто, на місце служби. Молодшого я ростила якось по-особливому, до нього у мене були дуже теплі та ніжні почуття, можливо, тому він зараз ховається під каблучок своєї дружини, а та всім командує. Коли меншенький одружився, він так само привів свою молоду дружину до мене додому. Чесно кажучи, мене це не втішило, але я промовчала. У її батьків велика трикімнатна квартира в новому будинку, а у нас маленька двокімнатна: одна кімната 17 метрів, інша – 10, в маленькій мешкало подружжя. Кухня взагалі 5 метрів, тіснилися ми там з незадоволеною невісткою біля плити.
Всяке було, сперечалися іноді, але серйозний скандал почався саме через ці метри. Пам’ятаєте фільм ще такий був? Я відмовилася давати їм більшу кімнату! Ні, ну правда, я звикла в ній жити, маленька кімната завжди була дитячою – будь ласка, я не виганяю, живіть собі мирно, як хочете в мене. Піднялася суперечка, мій син за два дні знайшов квартиру і вони з’їхали, орендували її. Потім це всім розповідалося, що я – зла тітка вигнала сина і невістку, яка вже чекає дитину, на вулицю. Але щось до сватів вони не пішли, ті їх якось не звали. Я хвилювалася спочатку, а потім подумала – пора їм дорослішати, якщо сім’ю надумали створити та й заспокоїлася трішки.
Онуки народилися погодками, точніше у них різниця півтора року. Згодом син взяв кредит на своє житло. Начебто – живіть і радійте! Але я ж винна в тому, що тепер недолік в сім’ї – велика частина заробітної плати йде на погашення того кредиту! Ну це одна з причин, по якій мені не дають онуків. Вона, звичайно ж, основна, тільки замовчується. Але я-то знаю, що це стара образа невістки. Якось вона навіть уїдливо, коли все до мене прийшли на ювілей, сказала онукам: «Все, хлопці, збираємося, йдемо додому: тут місця мало, бабусі тісно, так що кроком руш одягатися!».
Але є й інша, надумана причина: нібито діти мене бояться! У мене гучний голос. Але я ж і тихо вмію говорити! А ще я працюю часто вечорами і на вихідних – коли діти вільні. Але ж не постійно! Я не настільки няньчу дітей, як свати: не купую купу солодощів та іграшок. Але я дарую їм гарний одяг, а якщо і іграшку – то дорогу і потрібну, а не «купу», непотрібний мотлох, яким завалені кошики.
А ось сватам завжди зелене світло, коли вони тільки захочуть, хоч на весь тиждень. Там тільки «бабусечка» і «дідусь», а я баба з ім’ям. Я вже і до сватів зверталася, мовляв – вплиньте на свою дочку, нехай вона мені дасть онуків, але не тих я в союзники намагалася записати, вони як би зловтішаються і кажуть: «Онукам з нами легше, у нас просторо, діти по кімнатах бігають! У вас місця мало». Я тепер розумію добре, що там явно там все налаштоване проти мене. Та й на сина свого я, ясна річ, ображена – своє чоловіче слово вставити не може! Ну що мені робити? Просити у невістки прощення за минулі образи? А чи винна я? І в чому?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – factroom.
