fbpx

Мені здавалося, що ми з чоловіком дуже погано живемо: я для нього робила все, старалася, а Роман ніколи не турбувався про мене. Тоді я зібрала свої речі і вирішила провчити його: пішла з дому. Зізнаюся, що розлучатися я не хотіла, думала чоловік тиждень сам поживе і стане мені телефонувати, вибачатися, проситиме, щоб я повернулася, адже 7 років разом у шлюбі жили. Та Роман зробив по-своєму

Зараз дуже хочу розповісти вам про свою непросту ситуацію, яка склалася у мене з чоловіком, адже сама заплуталася.

Ми жили в шлюбі майже 7 років, і весь цей час жила лише заради чоловіка свого, так виходило завжди. Розумієте, все, що б я не робила, було заради Романа, і лише для нього, адже я кохала його. Буквально все!

Знаю, що багато хто з вас не зрозуміють мене і, можливо, засудять, але це дійсно так і було, я вважала, що так має бути в сім’ї – якщо кохаєш людину, то все для неї робиш. Просто мене так виховали з дитинства, такі відносини були у моїх тата з мамою також. Ось і я вирішила, що і у нашій сім’ї має бути так, що ми одне для одного готові зробити лише все найкраще.

Від чоловіка я не відчувала такої турботи, але думала, що в них в сім’ї, можливо, по-іншому було. Сподівалася, коли побачить Роман, як я для нього стараюся, то й для мене старатися буде і сам.

Всі роки нашого сімейного життя Роман лише приймав любов та турботу, як належне, не цінуючи нічого, що я робила для нього постійно. Так було завжди. Роман завжди приймав мою турботу, як належне, а я все чекала, що скоро і від нього буде взаємність на неї.

Йому напевно дуже сподобалося таке життя і він мене ще молодою заміж покликав. Думаю, що ще перед весіллям він дуже добре зважив все, що зі мною він не пропаде.

Але тоді я була молода, щиро закохана і лише раділа. Мені подобалося доглядати за своїм чоловіком, адже я жінка турботлива та господарська. Цим я і займалася всі роки спільного нашого сімейного життя. Я готувала Романові те, що він любить, знала всі його смаки і вподобання. Можна сказати, що я жила його життям.

Натомість же не отримувала нічого! Роман ніколи не дбав про мене. Не можу сказати, що він ображав мене. Ні, такого не було ніколи! Просто я не бачила турботи і хорошого ставлення до мене, як до дружини, яку кохають. Я завжди була для нього на рівні служниці, як я зрозуміла згодом.

Все зводилося у нас лише до одного – принеси, подай, зроби, виховай, відвези. Все, нічого більше! Мою турботу Роман сприймав як належне. Ні спасибі тобі, ні будь ласка! Чоловік дуже швидко звик до такого життя, і намагався щоразу просити щось більше, але завжди був незадоволений. Я постійно щось робила не так.

Якщо чесно, я, як жінка, чекала, що він з часом оцінить мої старання і до мене буде ставитися теж так. Думала, що з часом він зрозуміє, як я потрібна і важлива йому, стане цінувати мене і те, що я роблю для нього. Але роки швидко минали, а відносини між нами залишалися колишніми, на жаль.

У них не з’явилося ні тепла, ні турботи, ні взаєморозуміння, ні вдячності. Холодно, сухо, стримано. За ці 7 років я так втомилася чекати вдячності і доброго відношення від Романа, адже я заслуговую на добре ставлення з його боку. Так я вирішила провчити його.

Просто я вирішила, що більше не буду нічого чекати, наважилася піти від чоловіка. Просто зібрала валізу і пішла з дому. Знаєте, зізнаюся вам, я я зовсім не хотіла розлучатися з ним. Адже незважаючи ні на що, я щиро його кохала.

Я просто хотіла, щоб він зрозумів, як я важлива йому. Щоб Роман побачив, що я робила для нього і яке місце в його житті займала. Я сподівалася, що він зрозуміє, як йому було добре зі мною. Адже коли я пішла, більше нікому було йому в усьому догоджати і він мав це зрозуміти та побачити.

Я сподівалася, що я від нього піду, він поживе пару днів сам, зрозуміє, що втратив і сам за мною прибіжить. Та мене чекало величезне розчарування.

Перший час я чекала, що він буде просити мене повернутися. Роман дзвонив, запитував, де я і чому пішла, але не більше того. Час минав, а повернутися мене назад додому так ніхто і не попросив, про це навіть мови не заходило.

Більш того, днями я отримала документи на розлучення, про що навіть подумати не могла. Тільки уявіть, він вирішив розлучитися зі мною! І це подяка мені за всі довгих 7 років спільного життя та турботу? На цю людину я витратила стільки років. Як так можна? Якби знала, що так буде, пішла б раніше від нього.

Що йому ще було потрібно, невже я була поганою дружиною для нього? Що я робила не так? Шкода, що моє сімейне життя скінчилося ось так, наче й не було цих 7 років у шлюбі. Тепер зрозуміла я, що зробила серйозну помилку догоджаючи чоловікові в усьому. Та що тепер робити мені?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page