Я народилася і виросла в селі. В свій час ми з сестрою успадкували батьківський будинок. Вирішили, що поділимо його навпіл, зробимо два входи, кожна з нас добудує свою половину як захоче, і будемо собі жити.
Мати поруч рідну сестру не так вже й погано. Оля – молодша за мене на 4 роки. Тому я на правах старшої сестри завжди намагалася робити так, щоб наша сім’я трималася купи. Для мене було важливо, щоб всі родинні свята ми святкували за одним столом.
На Різдво, на Великдень я накривала стіл і запрошувала до себе Олю з чоловіком і дітьми, для мене це було дуже важливо, щоб в такі дні ми були разом, особливо після того, як не стало наших батьків і з рідних на цьому білому світі ми залишилися лише двоє одна в одної.
Не скажу, що між нами ніколи не було непорозумінь, були, звичайно, а як без цього, коли живеш на одному подвір’ї, але я завжди намагалася все згладжувати, не загострювати, інколи мені доводилося уступати. Та я себе завжди заспокоювала тим, що я старша, тому маю бути виваженіша у своїх вчинках.
Так ми собі і жили багато років. Мені зараз 40, а сестрі 36. Два роки тому Ольга розлучилася з чоловіком. Він поїхав закордон, а вона з дочкою залишилася вдома. Відтоді і наші стосунки погіршилися, бо сестра важко переживала розлучення, і їй навіть слова зайвого сказати не можна було, вона миттєво спалахувала, як сірник.
В березні цього року Ольга прийняла рішення, що їде з дочкою в Польщу. Її можна зрозуміти, з особистим життям не склалося, роботу вона втратила, ситуація в Україні не найкраща, тому сестра і поїхала шукати кращої долі. А я залишилася вдома, з своїм чоловіком і нашими двома дочками.
На початку цього місяця мені зателефонувала сестра і повідомила, що додому вона повертатися не буде. Вона помирилася з своїм чоловіком, той зараз в Канаді і кличе їх з дочкою до себе.
Але у нього є умова – Ольга має продати свою половину будинку і приїхати до нього вже з грошима, щоб мати на старті в чужій країні хоч якийсь капітал.
Сестра пропонує мені викупити її частину. Але гроші Ользі потрібні вже, а у мене їх просто немає. І я не впевнена, що в час війни мені хтось позичить таку величезну суму. Та й в банку кредит, навряд чи, дадуть.
Я пояснила сестрі, що хотіла б придбати цю частину, але поки таких грошей у мене немає. Але Ольга налаштована рішуче, каже, що в такому випадку продасть чужим людям.
Мені цей варіант зовсім не підходить. Навіть не уявляю, як ми зживемося з чужими людьми на одному подвір’ї. Так, входи різні, половини різні, але ж будинок то один, і двір один.
Не знаю, що мені робити. Ніколи не думала, що моя рідна сестра може зі мною так вчинити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
