Я маю лише одну доньку. З дитинства ми з чоловіком вкладали у неї свою любов і турботу, адже розуміли, оскільки маємо єдину дитину, то вона й буде нам опорою і радістю на старості років.
Вона наша надія на майбутнє, так і назвали свою доньку – Надія.
Але, я ніколи й подумати не могла, що колись не захочу спілкуватися зі своєю єдиною донькою. Не думала, що таке станеться на старості років.
Чомусь довіряла їй дуже, мені здавалося, що донька мене ніколи не підведе, завжди будемо з нею єдиним цілим, єдиною сім’єю.
Зараз мені вже 67 років, я живу в селі сама.
Чоловіка мого, рідного батька нашої Надійки, ще 5 років тому не стало, на жаль, тому в хаті я тепер живу одна.
Для мене то був дуже складний період в житті, адже чоловік у мене був дуже хорошою людиною, він в усьому підтримував свою сім’ю, в усьому нам допомагав, добре ставився до всієї родини.
Мій Петро мав золоті руки, а в селі це справжній скарб, адже чоловік за що не візьметься – всюди у нього лад, він швидко усе поладнає.
Петра мого люди в селі поважали, він ніколи не відмовить в допомозі, завжди підтримає, прислухається до всіх.
А зараз я залишилася сама без такої золотої і люблячої людини, самі розумієте, після того важко мені.
Але ще тримаю гарне господарство: корова, гуси і кури, ще й гарний город. Я звикла до важкої сільської праці, а тепер, коли живу одна і розради іншої немає у мене, як турбота за моїм господарством.
З ранку до ночі я на дворі, щонеділі ходжу на базар, так я біля людей і недобрі думки мені не надокучають.
А найбільше у цей час мене радує те, що я можу допомогти своїй єдиній доньці, адже вони з чоловіком та двома дітками живуть в однокімнатній квартирі, зараз відкладають гроші, щоб купити більшу квартиру і я їм теж вирішила допомогти, тихенько гроші відкладаю для них, хоча дітям ще нічого про це не говорю.
Цього року мені донька купила путівку в санаторій, це була пізня осінь, тоді було трохи дешевше, бо в них теж зараз грошей немає. Донька казала, що хоче, щоб я відпочила і купила мені ту путівку на цілих 14 днів.
Я їхати не хотіла, та донька вмовила, вони з чоловіком поки взяли спеціально відпустку, тому цих два тижні з дітьми проведуть у селі.
В санаторії було добре, так гарно я не відпочивала давно. Там я дійсно набралася сили, не думала про роботу, а просто насолоджувалася життям своїм.
А коли повернулася додому – то відразу засмутилася.
В хліві нікого немає, порожньо в усіх клітках. Я не могла повірити в це. Декілька разів то зайду, то вийду, наче це сон якийсь і я не можу прокинутися, або я не до себе додому попала виходить.
Ну як таке можливо? Як могло статися таке? Я не розуміла нічого.
А Калина моя, моя Калина, корівонька моя теж не стояла на своєму місці.
А все виявилося досить банально, поки мене не було вдома, мої діти продали все господарство, провели мені в хату воду, зробили туалет, душ і тепер в хаті я й посуд можу мити.
Донька моя з зятем щось пояснювали там, що мені важко вже, адже немолода, молоко здаю за копійки, зерно зараз дороге.
Мені потрібно відпочивати на старості років, а не з ранку до вечора жити в селі.
Та зі своєю донькою я й досі не розмовляю. Не можу пробачити їй свою Калину.
Ну як так з матір’ю можна вчинити?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую