Зараз вже мені 64 роки, немолодий я вже чоловік, на жаль, вже прожив чимало років і життя побачив добре.
Майже 5 років тому не стало моєї дружини, на жаль. Я сумував довго після цього, мені її дуже не вистачало, адже ми разом добре жили і вона була дуже доброю людиною.
Діти мої мене постійно звали до себе в гості, зустрічі та свята, щоб я не почувався дуже самотнім. А я залишався завжди один, не хотілося йти до них і надокучати, адже розумію, що вони молоді, у них свої смаки та інтереси, кличуть вони мене для годиться, але їм добре буде провести час в молодіжній компанії, а не говорити з дідусем.
І відразу навіть і не думав, що коли-небудь в моєму особистому житті щось зміниться, я вже готувався до самотньої старості.
Але час якось дуже швидко минав, сидіти цілодобово вдома вже не хотілося зовсім, я розумів, що самотня старість – це не найкращий варіант для людини.
Поступово я почав виходити в люди, сам гуляв по набережній або парку, щоб хоч якось провести час поміж людьми, мені ставало спокійніше від того, додому я повертався в кращому настрої.
Влітку в парку часто робили всякого роду концерти, і на одному з таких виступів людних я познайомився з однією дуже милою жінкою Валентиною. Потім ми ще раз випадково зустрілися, погуляли і обмінялися з нею телефонами, щоб і далі спілкуватися між собою.
Декілька місяців ми ось так просто зустрічалися і разом гуляли або ходили на концерти, могли їсти морозиво, гуляли біля озера, поки була тепла погода, багато часу проводили разом. Було цікаво і не самотньо, я щоразу чекав нової зустрічі, став радіти життю і життя стало моє яскравішим.
Валентина теж була самотньою, її чоловіка не стало давно. Поруч з нею час летів непомітно, так було легко і спокійно. Вона мені дуже подобалася, такої щирої та доброї людини я давно не зустрічав.
Щиро кажучи, мені було трохи ніяково за свої почуття, адже після відходу моєї коханої дружини я дав собі слово, що ніколи і ні з ким більше не створю сім’ї. Але ми так з нею здружилися, що я не уявляв більше свого життя без цієї, вже рідної мені, людини.
Здавалося, що я знаю Валентину все життя, вона мене добре розуміла, поділяла мої погляди на багато речей, ми з нею були, наче, на одній хвилі.
Жити разом ми поки не плануємо, але дуже часто бачимося з нею. Мені хочеться розповісти про цю жінку своїм рідним дітям, познайомити їх, щоб вони пораділи за мене, що я нарешті знайшов близьку людину і не самотній на старості років. Але я соромлюся це зробити, хвилюєшся, що вони мене не зрозуміють.
Мої діти дуже любили та шанували матір свою, можуть відвернутися від мене після цього.
Але правда вся в тому, що багато часу я теж не можу мовчати, адже нас і друзі вже зустрічали і знайомі, не хочу, щоб мої діти дізналися про нас з Валентиною від зовсім сторонніх людей.
У мене є квартира і Валентина хвилюється, коли мої діти дізнаються, що я з нею хочу жити разом, то подумають, що вона виходить заміж за мене лише за квартири і не хоче переїжджати до мене.
Як мені почати розмову з дітьми? Я дуже хвилююся, як вони відреагують на це, раптом не зрозуміють? З іншого боку, я зараз вільна людина і маю право на особисте життя.
Роки швидко спливають, а так хочеться розділити свою старість і рідною людиною, яка тебе розуміє. Що мені робити в цій ситуації?
Фото ілюстративне.
