Зараз мені 63 роки, я вже давно немолодий. П’ять років тому не стало моєї дружини. Я сумував довго після цього. Діти мої мене постійно звали до себе в гості, зустрічі та свята. А я залишався завжди один. І відразу навіть і не думав, що коли-небудь в моєму особистому житті що зміниться, я вже готувався до самотньої старості.
Але час минав, сидіти цілодобово вдома вже не хотілося зовсім.
Поступово я почав виходити в люди, сам гуляв по набережній або парку. Влітку в парку часто робили всякого роду концерти, і на одному з таких виступів людних я познайомився з однією дуже милою жінкою. Потім ми ще раз випадково зустрілися, погуляли і обмінялися з нею телефонами.
Кілька місяців ми ось так просто зустрічалися і разом гуляли або ходили на концерти, могли їсти морозиво, гуляли біля озера, поки була тепла погода. Тамара теж була самотня, її чоловіка не стало давно. Поруч з нею час летів непомітно, так було легко і спокійно. Вона мені дуже подобалася, такої щирої та доброї людини я давно не зустрічав. Правда мені було трохи соромно за свої почуття, адже після відходу моєї коханої дружини я дав собі слово, що ніколи і ні з ким більше не створю сім’ї. Але ми так з нею здружилися, що я не уявляв більше свого життя без цієї, вже рідної мені, людини.
Жити разом ми поки не плануємо, але дуже часто бачимося з нею. Мені хочеться розповісти про цю жінку своїм дітям, познайомити їх. Але я соромлюся це зробити, боюся, що вони мене не зрозуміють.
Вони дуже любили та шанували матір свою, можуть відвернутися від мене після цього. Багато часу я теж не можу мовчати, адже нас і друзі вже зустрічали і знайомі, не хочу, щоб мої діти дізналися про нас з Тамарою від зовсім сторонніх людей.
Як мені почати розмову з дітьми? Я дуже хвилююся, як вони відреагують на це, раптом не зрозуміють? З іншого боку, я зараз вільна людина і маю право на особисте життя.
Роки швидко спливають, а так хочеться розділити свою старість і рідною людиною, яка тебе розуміє.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – rem.
