Я вже три місяці вдома, але в кінці січня планую повертатися назад на роботу в Італію.
За 18 років Італія стала моїм другим домом, бо в Україну за весь цей час я приїжджала всього кілька разів.
Мені зараз 53 роки, я хочу продавати свій будинок в селі і купити собі якусь нерухомість в Римі.
Коли про це почула моя рідна сестра, вона тут же прибігла до мене, щоб не дати мені це зробити. На її думку, це стане моєю великою помилкою.
Але я впевнена, що сестра піклується не так про мене, як про себе і своїх дітей.
Коли я їхала в Італію, мені було 35 років, я ще була незаміжньою. А сестра моя, Оксана, разом з чоловіком і дітьми жила біля мами.
З часом вона маму переконала, що їй більше спадщина потрібна, ніж мені, і мама переписала свій будинок на неї, а мене лишила без нічого.
Мені тоді так гірко було, що словами не передати – і через самотність, і через те, що мої рідні так зі мною зробили.
Ображена я поїхала за кордон, і не приїжджала кілька років. Перший раз я приїхала додому, коли сестра мені повідомила, що не стало нашої мами.
Тоді я все оплатила, і пoхорон, і 40 днів, і пам’ятник дорогий мамі згодом зробила.
Сестра вважала, що так і має бути, адже я за кордоном працюю, тому я багата, а вона завжди любила прибіднятися.
Згодом я купила собі в нашому селі землю і стала там з нуля будувати будинок.
Тепер він вже готовий, але я передумала повертатися додому і тому приїхала продавати цей будинок.
За нього я планую виручити непогану суму, бо дім в мене вийшов добротний.
Якусь суму я вже маю наскладану, тепер буду мати гроші за будинок, і можна вже буде думати про житло в Італії. Якщо всіх цих грошей не вистачить, я візьму ще кредит.
Оксана моя мене в цьому не підтримує, вона вважає, що на старість я захочу додому, а не буде куди повернутися.
Вона каже, щоб я не продавала будинок, а впустила туди її молодшу дочку з зятем. А за це вони, колись, на старість, мене доглянуть.
Слухати сестру я не стала. Я вже все вирішила, і прямо їй про це і сказала.
Сестра на мене образилася, каже, що я лише про себе думаю, мовляв, інші люди своїм родичам з заробітків грошима допомагають, а я хоч би колись їм 100 євро дала просто так чи на свята.
Зауваження сестри я визнала слушним, тому витягнула з гаманця тисячу гривень і привітала її з Різдвом.
Думаю, цього вистачить. Чомусь мені здається, що ні на сестру, ні на її дітей мені сподіватися не варто.
Але хотілося б почути і вашої поради, чи правильно я все роблю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
